Рівненське обласне об᾿єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка

Основна мета діяльності «Просвіти» – утвердження української національної ідеї, державної української мови, розвиток нашої культури, відродження історичної пам'яті, формування національної свідомості та піднесення духовності і добробуту українського народу.

 

Міжкультурна комунікація: мова, культура, особистість»

У 1999 році ЮНЕСКО прийняло рішення про щорічне відзначення Міжнародного дня рідної мови 21 лютого. Головна декларована мета – сприяння мовній різноманітності світу і стимулювання вивчення іноземних мов населенням різних країн. Крім того, ЮНЕСКО виступило за зближення культур і їх активну взаємодію, зокрема, у мовних питаннях,

.

16 лютого 2015 року в Рівненському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти відбулося урочисте відзначення цього свята: спільно з Рівненським обласним об'єднанням Всеукраїнського товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка проведено науково-практичну конференцію «Міжкультурна комунікація: мова, культура, особистість». У межах конференції відзначалася ще одна важлива подія – 110 річниця від дня народження нашого земляка, великого українського письменника і публіциста ХХ століття Уласа Самчука.

В актовій залі зібралися методисти, викладачі, слухачі курсів підвищення кваліфікації, вчителі міста, гості. Відкрив свято голова Рівненського обласного об'єднання Всеукраїнського товариства "Просвіта" ім. Т. Шевченка, проректор з науково-педагогічної роботи та міжнародного співробітництва Рівненського ОІППО Іван Вєтров, який відзначив основоположну роль рідної мови в утвердженні української державності, наголосив на великому вкладі в розвиток української культури і мови українських емігрантів, розселених на всіх континентах світу. Сьогодні перед Україною чергове випробування на міцність держави, її територіальної цілісності, важкий іспит на єдність українського народу. Рідна мова, любов до Батьківщини, патріотизм мають стати ключовим мірилом Української Державності. Іван Васильович наголосив, що в процесі входження України у світове співтовариство важливо зберегти свою національну ідентичність, духовну й культурну спадщину.

Учасників свята привітали бандурист Назар Волощук, заступник голови обласного відділення Національної Спілки кобзарів України, заслужений артист України Олексій Заворотній, член Національної спілки письменників України Василь Басараба. Виконані ними твори стали потужним емоційним зарядом на роботу, воскрешали почуття гордості за рідну землю, мову, талановитих наших земляків.

Із вітальним словом до учасників конференції звернувся в. о. ректора Рівненського обласного інституту післядипломної освіти Андрій Лавренчук, кандидат наук із державного управління. Заснування Дня рідної мови, зазначив промовець, має велике значення, адже, за оцінками фахівців, із понад 6000 мов, які нині існують у світі, значна частина перебуває під загрозою зникнення. Залучення уваги міжнародної спільноти до цієї теми є важливим кроком до визнання необхідності захисту різноманіття культур. Всебічна підтримка державності мови, зростання її престижу, зміцнення та розвиток ‒ почесна місія кожного громадянина України, шлях до визнання у світовому масштабі високого статусу української мови

Із темою «Мова як державний атрибут» виступив Іван Хом’як, доктор педагогічних наук, професор, академік Академії наук вищої школи України, завідувач кафедри української мови Національного університету «Острозька академія». Державна мова, за словами промовця, – це закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов’язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, у сферах зв’язку та інформатики. В однонаціональних державах немає необхідності юридичного закріплення державної мови. У багатонаціональних країнах конституцією статус державної, як правило, закріплюється за мовою більшості населення. За останнім переписом 2001 року українську мову вважають рідною 67,5 відсотків населення України. Термін "офіційна мова" в міжнародній практиці – це абсолютний синонім терміна "державна мова". Ідентифікаційна функція мови полягає в тому, що вона ідентифікує громадян із країною, є, за визначенням акад. Мацько Л. І., засобом суспільної ідентифікації мовців, тобто засобом вияву їхньої належності до однієї спільноти, певного ототожнення: "Я такий, як і вони, бо маю спільну з ними мову". Це усвідомлення окремішності української мови як засобу національної самоідентифікації. Ідентифікація виявляється в часовому вимірі: багато поколінь у минулому є нашими предками, бо говорили нашою мовою. Ідентифікація виявляється в часовому й просторовому вимірах: українці Канади, Америки, Росії, Австралії та інших країн виявляють свою належність до українства українською мовою, як виявляли її наші пращури. Просторове й часове поле української мови є феноменом єдності українського етносу. Ідентифікаційну функцію можна також назвати об’єднувальною, що особливо актуально сьогодні.

Власне бачення шляхів формування полікультурної мовної особистості в процесі вивчення української мови запропонувала Ганна Лещенко, кандидат педагогічних наук, професор кафедри української мови та методик викладання Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені акад. Степана Дем’янчука. На думку промовця, навчання рідної мови слід розглядати як процес комунікації, де пріоритетними мають бути мовленнєво-комунікативні, а не мовні засади. Такий підхід сприятиме розвитку умінь спілкуватися в усній і писемній формі, формуванню внутрішньої мотивації навчання, забезпечуватиме успішне створення власних висловлювань. Науковець запропонувала ефективну структуру уроків розвитку мовлення, які відповідають як загальнодидактичним, психологічним, так і методичним вимогам до уроків цього типу, і, крім того, відображають психолінгвістичні особливості і поетапність формування мовленнєво-комунікативних умінь.

Про мовну норму та анормативність сучасного мовлення говорила Оксана Кузьмич, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови імені професора К. Ф. Шульжука Рівненського державного гуманітарного університету. Промовцем акцентовано увагу на анормативах, які існують у мовленні, зокрема в синтаксисі, наведено чимало прикладів неправильного слововживання та побудови синтаксичних конструкцій, дано поради щодо їх уникнення. Шляхи вирішення проблеми автор вбачає у розвитку комунікативних навичок мовців через орієнтування на взірцеві тексти, якими є класична література, теле- та радіомовлення, вимогливе ставлення до власного і чужого мовлення, ґрунтовне опанування шкільної та вишівської науки. Однак при цьому слід пам’ятати, що головним джерелом збагачення мови є народне мовлення, яке з часом може стати найважливішою нормою, бо свідчитиме про самобутність української нації.

Проблему формування полікультурної мовної особистості обдарованих дітей розкрила у виступі Наталія Мединська, кандидат філологічних наук, професор, завідувач кафедри української мови та методик викладання Міжнародного економіко-гуманітарного університету ім. акад. Степана Дем’янчука. Одним із головних завдань сучасної школи, на думку Наталії Миколаївни, є розкриття потенційних можливостей і здібностей учнів, підготовка їх до олімпіад та конкурсів у МАН. Дослідницька лінгвістична робота спонукає учнів аналізувати та порівнювати українські та зарубіжні літературні джерела, тим самим формуючи полікультурну компетенцію, одним із завдань якої є формування толерантного ставлення до культур та традицій інших народів, прийняття та розуміння інших культур. Слухачам запропоновано актуальні теми науково-дослідницьких робіт, а також зразок роботи над дослідженням однієї з тем. Це зацікавило вчителів, адже чимало учнів, яких вони навчають, пишуть наукові роботи в Малій академії наук.

Шляхи формування вправної комунікації презентував кандидат філологічних наук, доцент, завідувач кафедри методики та змісту освіти Рівненського ОІППО Володимир Лавренчук. Інформація про основні закони спілкування та вміння використовувати їх (а якщо необхідно - протистояти їм) була сприйнята з цікавістю, адже педагоги, як ніхто інший, розуміють, що вправна комунікація - ознака кожної освіченої людини, і формування її вимагає чималих зусиль. Процес формування вправної комунікації, на думку автора, складний і тривалий, потребує знань основ таких наук, як риторика, психолінгвістика, акмеологія, логіка. Важливо усвідомити, що вправна комунікація є основою успіху мовної особистості в соціумі.

Рекомендації щодо формування національно-мовної особистості учня в умовах сучасної школи запропонував у виступі методист Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, магістр філології Микола Піддубний. Акцентовано увагу на тому, що рівень мовної освіти завжди був і залишається визначальним у характеристиці соціального розвитку суспільства загалом і кожної особистості зокрема. На сучасному етапі навчання української мови спрямоване на формування мовної особистості, яка вміє комунікативно виправдано й грамотно послуговуватися мовою в різноманітних ситуаціях. Цілком закономірною з огляду на це є ідея, яка полягає у формуванні багатомовної особистості, яка досконало володіла б не тільки рідною мовою, а й однією чи кількома іноземними мовами. Це сприяло б зміцненню солідарності й терпимості, розширенню взаєморозуміння й діалогу, що особливо цінно для нашого часу. Узагальнення досвіду науки й практики щодо формування мовної особистості дає, за словами промовця, підстави для висновку, що зроблено в цій справі багато, проте залишається достатньо проблем, над вирішенням яких слід чимало попрацювати. Серед багатьох виокремлено такі, як перевантаження програм, недосконалість підручників, культура мови вчителя-предметника в школі, проблема мови засобів масової інформації. Вчителям-словесникам запропоновано шляхи формування національної мовної особистості у процесі вивчення української мови в школі.

Органічно вплелися в тему конференції виступи Тамари Нечипорук, директора музею Уласа Самчука в Дермані, Інни Нагорної, завідувача Літературного музею Уласа Самчука в Рівному, письменника Євгена Шморгуна. Схвильовані слова про дерманський та рівненський періоди в житті одного з найвизначніших письменників, українського Гомера ХХ століття Уласа Самчука, який явив усьому світові невичерпні потенційні можливості українського художнього слова, надовго запам’ятаються присутнім.

Під час свята презентовано виставку плакатів про українську мову, підготовлену товариством «Просвіта». Зацікавили присутніх книжкові видання, упорядковані завідувачем Літературного музею Уласа Самчука в Рівному Нагорною І.Є. Інтерес викликали наукові розвідки з питань української мови, а також виставка творів та досліджень творчості Уласа Самчука, представлена бібліотекою Рівненського ОІППО.

 

 

М.Піддубний,

методист Рівненського обласного інституту

післядипломної педагогічної освіти

ВШАНУВАЛИ ПИСЬМЕННИКА-КРАЄЗНАВЦЯ ГРИГОРІЯ ДЕМ’ЯНЧУКА

 

22 січня 2015 року в Літературному музеї Уласа Самчука в Рівному запалили Свічу пам’яті, приурочену талановитому письменникові, журналістові, краєзнавцеві та громадському діячеві Григорію Семеновичу Дем’янчуку.

Дійство розпочалося літією, що її відслужив отець Анатолій, клірик Свято-Покровського собору.

Спогадами про Григорія Дем’янчука поділилися письменники Борис Боровець, Микола Пшеничний, Віктор Мазаний, Михайло Степанюк, Василь Лящук, Анна Лимич.

Про викладацьку роботу Григорія Дем’янчука в Рівненському державному гуманітарному університеті розповів директор Інституту мистецтв Рівненського державного гуманітарного університету професор  Степан Шевчук.

Образ письменника-краєзнавця, природоохоронця та дослідника минувшини Волині постав перед присутніми із розповідей заслуженого працівника охорони природи України Івана Сацюка, народного артиста України, професора Святослава Мельничука, музейних працівників заслуженого працівника культури Алли Українець та Людмили Шахматової, завідуючої сектором краєзнавчої літератури обласної наукової бібліотеки Неоніли Кожан, заслуженого артиста України Олексія Заворотнього.

Присутні розламали освячений хліб і причастилися ним, поєднавшись духом із Григорієм Дем’янчуком – одним із найдостойніших синів Волині.

Біографічна довідка. Григорій Семенович Дем’янчук народився 20 вересня 1936 року в селі Карпилівці Білогірського району Хмельницької області неподалік старовинного Острога. У 1959 році закінчив факультет журналістики Львівського університету імені І.Франка й відтоді працював переважно в обласній пресі, зокрема в газетах «Червоний прапор» з 1961 (з перервами), «Вісті Рівненщини» з 1990. Деякий час був головним редактором рівненського часопису «Волинь», згодом – доцентом РДГУ. В обласній газеті «Червоний прапор» заснував і протягом тривалого часу ( з 1964) вів краєзнавчу сторінку «Край наш поліський», де публікувалося чимало матеріалів на історичну, літературно-краєзнавчу тематику, а також вів літературно-мистецьку сторінку «Горинь».

До створення обласної письменницької організації Григорій Дем’янчук очолював обласне літературне об’єднання. Лауреат літературної премії імені Валер’яна Поліщука, літературно-мистецької премії імені Авеніра Коломийця та регіональної краєзнавчої премії «За відродження Волині».

Працював у жанрах літературної критики, художньо-документальної та краєзнавчої прози.

Окремими виданнями вийшли книги «Барви Полісся» (1975), «Над  Горинь-рікою» (1977), «Біля джерел» (1980), «Семи криниць водиця» (1984), «Високі береги Смотрича» (1985) «Щоб квітла наша земля» (1986), «Революцією покликані» (1987), «Дума Червоного бору» (1990), «Воскреслі для життя» (1998), «Олекса Стефанович» (1999). «Степан Бабій» (2000), «Євген Шморгун» (2000), «Володимир Грабоус» (2000), «Звідки тече та річка» (2001).

 

Інна Нагорна,

завідувач Літературного музею Уласа Самчука в Рівному.

Урочиста академія з нагоди Дня Соборності України

22 січня о 14.00 год. Рівненським обласним об’єднанням Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка спільно з Рівненським обласним інститутом післядипломної педагогічної освіти проведено урочисту академію з нагоди Дня Соборності України.

 

Зі вступним словом відкрив академію Іван Вєтров, голова обласного об’єднання товариства «Просвіта», проректор з науково-педагогічної роботи та міжнародного співробітництва, наголосивши на значимості історичної події злуки Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки, що відбулася в 1919 році для сучасної взаємоінтеграції східних та інших територій України.

Із темою «Суспільно-політичні уроки ідеї соборності України» виступив Максим Гон, доктор політичних наук, професор Рівненського державного гуманітарного університету, академік Академії наук вищої школи України. Він охарактеризував основні віхи історії становлення незалежності України, закордонний досвід становлення соборних держав; порівняв проголошення соборності держави у 1919 році із сучасними подіями на сході України, їх взаємозв’язок; історичні уроки; допущені політичні помилки.

Після дискусійного діалогу учасники переглянули документальний фільм «За Україну! За її волю!» (автор ідеї та генеральний продюсер Анатолій Жуковський, режисер Петро Кулінський).

 

У фільмі акцентується увага на цінності видатної перемоги, що відбулася 500 років тому 1514 року під Оршею, коли об’єднані 30-тисячні війська Великого князівства Литовського та Польського королівства, очолювані руським князем Костянтином Острозьким, здобули перемогу над 80-тисячними військами Московського князівства; Хотинській битві 1621 року між військами Речі Посполитої та Османської імперії, у перемогу якої величезний внесок зробили запорізькі козаки на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним; яскравій перемозі українського козацтва під проводом Івана Виговського і татар над московськими військами у Конотопській битві 1659 року.

У фільмі поєднані фрагменти Майдану та сучасної боротьби за незалежність і територіальну цілісність на сході України.

Присутні вшанували пам’ять загиблих за Україну хвилиною мовчання.

 

 

 

День Соборності України

22 січня – День Соборності України

 

Ідея соборності в новітній українській історії

 

Ідея соборності українських земель носить глибинний характер, впродовж століть її прагнули втілити в життя різні покоління українців, ця ідея знаходила відображення у працях вітчизняних мислителів, у документах політичних та громадських організацій. Складною та жертовною була боротьба за українську державність у новітній період. Особливо рельєфно вона виявилася в час української національно-демократичної революції 1917-1921 рр.

Історичним документом, який де-юре закріплював ідею соборності у життєписі українського народу став Акт злуки 22 січня 1919 р. – об’єднання УНР та ЗУНР в єдину соборну Україну, що було своєрідним кульмінаційним моментом революції. Сталося так, що дві держави – УНР Директорії та ЗУНР – народилося в один день – 13 листопада 1918 р. Активними прихильниками об’єднання обох проголошених українських республік були військові, які найбільш гостро відчували необхідність взаємної підтримки, тому ініціативи злуки виходила від вояків УГА.

«Предвступний договір» про об’єднання ЗУНР і УНР було підписано 1 грудня 1918 р. у Фастові. За сценарієм тодішнього міністра освіти УНР Івана Огієнка з 22 по 24 січня 1919 р. у Києві відбувалися всенародні святкування з нагоди 1-ї річниці ІV Універсалу, який проголосив незалежність УНР. У столиці на будинках вивішені національні прапори і транспаранти, старовинні герби Східної України і Галичини, майоріли національні жовто-блакитні стрічки, під керівництвом режисера Миколи Садовсього відбувалися масові театралізовані вистави.

22 січня 1919 р. на майдані святої Софії у присутності представників духовенства, десятків тисяч киян відбулася урочиста церемонія злуки. Державний секретар закордонних справ ЗУНР Лонгін Цегельський зачитав грамоту до Директорії про рішення з’єднатися з Наддніпрянщиною. У відповідь голова Директорії Володимир Винниченко надав слово професору Федору Швецю, який проголосив Універсал про Злуку, у якому говорилося: «Віднині на всіх українських землях, розділених віками, Галичині, Буковині, Закарпатській Русі й Наддніпрянщині буде єдина велика Україна. Мрії, задля запровадження яких найкращі сини України боролися і вмирали, стали дійсністю». Після цього відбувся військовий парад легіону Січових стрільців під командуванням Євгена Коновальця.

Наступного дня у міській опері Києва скликаний Директорією парламент - Трудовий конгрес – одноголосно підтримав Універсал 22 січня.

Знаменно, що декларацію про Злуку УНР та ЗУНР з галицького боку зачитав Лев Бачинський, а з боку Наддніпрянської України – Сергій Бачинський, секретарем президії Трудового конгресу від Селянської спілки. Ці двоє людей з однаковими прізвищами і родоводом ніби символізували соборність України.

Життя Сергія Бачинського, уродженця Катеринославщини (нинішньої Дніпропетровщини) тісно пов’язане з Рівненщиною. Після поразки революції та підписання Ризького договору між Польщею та Радянською Росією, С.Бачинський, у період УНР – товариш міністра закордонних справ, декан першого українського державного університету у Кам’янці-Подільському, як багато інших учасників революційних подій, уродженців Наддніпрянщини, виїхав на територію Польщі, поповнивши лави політичної еміграції, головним завданням якої було збереження власного національного відчуття, культури і вільного життя та української державності.

З травня 1921 р. С.Бачинський поселився на Волині, спочатку у Кременці, пізніше в Острозі, Новому Дворі, Межирічах. Він включився в активне громадське життя, був членом Просвіти, сприяв виданню «Малого Кобзаря» Т. Шевченка та біографії поета, утворенню бібліотек, займався кооперативною, агрономічною роботою, дописував замітки у тогочасні періодичні видання, за що постійно був під наглядом польської поліції.

Після приходу радянської влади у 1939 р. С.Бачинський мав можливість виїхати на захід, але залишився, очоливши школу у с. Велика Харуча. Небажання знову стати емігрантом дорого обійшлося Сергію Васильовичу. У лютому 1940 р. його заарештували працівники УНКВС у Рівненській області, а у листопаді 1940 р. С.Бачинський і матеріали його справи з оперативних міркувань були передані до Києва. 24 травня 1941 р. оголошено вирок: вища міра покарання – розстріл з конфіскацією майна. У перший день німецько-радянської війни, 22 червня 1941 р., вирок було виконано. Родину Сергія Бачинського, дружину і двох дітей, вивезли у Північно-Казахстанську область. Місце поховання Сергія Бачинського залишається невідомим, хоча з великою долею ймовірності можна стверджувати, що похований він у Биківнянському лісі. 4 травня 1992 р. С. Бачинський був реабілітований. Його син – Михайло Сергійович, який нині проживає у Львові, зміг ознайомитися зі справою батька лише у 1990-х роках.

Після поразки революції на території Волинського воєводства, попри заборони і перешкоди польської влади, осіло чимало інших уенерівських емігрантів, у минулому учасників революційних подій. Яскравим представником уенерівської еміграції, діяльність якого пов’язана з Рівним, був Іван Литвиненко, уродженець с. Хоружівка на Сумщині.

У період української революції 1917-1921 рр. І,Литвиненко служив в армії УНР, був інтернований у таборах на території Польщі. Переїхавши на Волинь, перебував у с. Бабин, де було трудове поселення інтернованих вояків УНР, працював на Шпанівському цукровому заводі, жив у садибі головного капелана армії УНР Павла Пащевського, тісно співпрацював з розвідкою УНР. З 1927 р. очолив розвідувальний пункт УНР у Могилянах, а з осені 1928 р. до 1935 р. керував контрольно-розвідувальним пунктом у Рівному під прізвищем Морозенко.

Зусиллями І.Литвиненка, як керівника філії Українського центрального комітету у Рівному, було встановлено 14 жовтня 1931 р. на Дубенському цвинтарі пам’ятник отаману Василю Тютюннику, начальникові штабу Дієвої армії УНР, який помер у Рівному 18 грудня 1919 р. З 1936 р. Литвиненко очолив Українську станицю у м. Каліш (Польща), де перебували колишні інтерновані вояки УНР, як правило хворі і інваліди. У роки Другої світової війни І.Литвиненко стояв біля витоків розвідки УПА. У 1946 р. Військовим трибуналом військ МВС І.Литвиненко-Морозенко був засуджений до розстрілу, який виконано 17 лютого 1947 р.

На Волині у міжвоєнний період працювали інші діячі уенерівської політичної еміграції, які активізували громадське, політичне, культурно-освітнє, театральне життя краю. На жаль, серед представників української еміграції міжвоєнного періоду існували політичні протиріччя, що було віддзеркаленням суперечностей з питань тактики боротьби за незалежну Україну часів національно-демократичної революції.

З цієї та інших причин злука 22 січня 1919 р. не була реалізована на практиці, залишилась декларацією, УНР була знищена більшовицькою Росією, а ЗУНР – Польщею.

Однак злука 1919 р. залишилась в історії як символ прагнення українців жити в одній державі. День Соборності – це нагадування, що сила народу, сила держави – у єдності українських земель.

Один з творців новітньої української соборної держави Симон Петлюра, очолювана яким Директорія УНР і її уряд перебували в Рівному і Здолбунові навесні 1919 р., у 1926 р. сказав:

«Я вірю і певний, що Україна, як держава, буде. Може не зразу такою великою, як нам нам хотілось би, але буде… У мене немає розчарування ні в нашому народі, бо він є таким, яким його зробили обставини, часом сильніші од нього, ні в його здатності до самостійного життя, бо ця здатність буде розвиватись і зміцнить його. Ситуація, у якій він опинився сьогодні, не є ні вічною, ні безнадійною. Змінити її до певної міри залежить і від напруження власних сил. Треба працювати над цим всім і кожному – в міру його сил і можливостей».

Андрій Жив’юк.

Науково-редакційна група книги

«Реабілітовані історією. Рівненська область»

Пошук

Важливо знати…

160 років від дня народження Івана Франка

Детальніше...

160 років від дня народження Софії Русової (1856-1940), вченого, педагога, громадського діяча, засновниці українських жіночих організацій, члена Центральної Ради

Детальніше...

150 років від дня народження Миколи Василенка,

Детальніше...

145-річчя від дня народження Лесі Українки, видатної української поетеси, громадської діячки

Детальніше...

130 років від дня народження Марійки Підгірянки, української поетеси

Детальніше...

115 років від дня народження Валер’яна Підмогильного, українського письменника

Детальніше...

175 років від дня народження П.Тичини, українського письменника

Детальніше...

135-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МАРІЙКИ ПІДГІРЯНКИ

Детальніше...

Голодомори в Україні

Детальніше...

Битва під Гурбами: довідка про битву .

Детальніше...

Берестецька битва матеріал з Вікіпедії - вільної енциклопедії.

Детальніше...

12 лютого 1945 року під час сутички зі спецзагоном НКВС загинув справжній патріот, борець за волю України Дмитро Клячківський (Клим Савур)
Детальніше...

17 лютого 1892 р. народився Йосиф Сліпий (Коберницький) – митрополит, кардинал і Патріарх УГКЦ. 
Детальніше...

Корисні посилання