Рівненське обласне об᾿єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка

Основна мета діяльності «Просвіти» – утвердження української національної ідеї, державної української мови, розвиток нашої культури, відродження історичної пам'яті, формування національної свідомості та піднесення духовності і добробуту українського народу.

 

Урочиста академія з нагоди Дня Соборності України

22 січня о 14.00 год. Рівненським обласним об’єднанням Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка спільно з Рівненським обласним інститутом післядипломної педагогічної освіти проведено урочисту академію з нагоди Дня Соборності України.

 

Зі вступним словом відкрив академію Іван Вєтров, голова обласного об’єднання товариства «Просвіта», проректор з науково-педагогічної роботи та міжнародного співробітництва, наголосивши на значимості історичної події злуки Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки, що відбулася в 1919 році для сучасної взаємоінтеграції східних та інших територій України.

Із темою «Суспільно-політичні уроки ідеї соборності України» виступив Максим Гон, доктор політичних наук, професор Рівненського державного гуманітарного університету, академік Академії наук вищої школи України. Він охарактеризував основні віхи історії становлення незалежності України, закордонний досвід становлення соборних держав; порівняв проголошення соборності держави у 1919 році із сучасними подіями на сході України, їх взаємозв’язок; історичні уроки; допущені політичні помилки.

Після дискусійного діалогу учасники переглянули документальний фільм «За Україну! За її волю!» (автор ідеї та генеральний продюсер Анатолій Жуковський, режисер Петро Кулінський).

 

У фільмі акцентується увага на цінності видатної перемоги, що відбулася 500 років тому 1514 року під Оршею, коли об’єднані 30-тисячні війська Великого князівства Литовського та Польського королівства, очолювані руським князем Костянтином Острозьким, здобули перемогу над 80-тисячними військами Московського князівства; Хотинській битві 1621 року між військами Речі Посполитої та Османської імперії, у перемогу якої величезний внесок зробили запорізькі козаки на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним; яскравій перемозі українського козацтва під проводом Івана Виговського і татар над московськими військами у Конотопській битві 1659 року.

У фільмі поєднані фрагменти Майдану та сучасної боротьби за незалежність і територіальну цілісність на сході України.

Присутні вшанували пам’ять загиблих за Україну хвилиною мовчання.

 

 

 

День Соборності України

22 січня – День Соборності України

 

Ідея соборності в новітній українській історії

 

Ідея соборності українських земель носить глибинний характер, впродовж століть її прагнули втілити в життя різні покоління українців, ця ідея знаходила відображення у працях вітчизняних мислителів, у документах політичних та громадських організацій. Складною та жертовною була боротьба за українську державність у новітній період. Особливо рельєфно вона виявилася в час української національно-демократичної революції 1917-1921 рр.

Історичним документом, який де-юре закріплював ідею соборності у життєписі українського народу став Акт злуки 22 січня 1919 р. – об’єднання УНР та ЗУНР в єдину соборну Україну, що було своєрідним кульмінаційним моментом революції. Сталося так, що дві держави – УНР Директорії та ЗУНР – народилося в один день – 13 листопада 1918 р. Активними прихильниками об’єднання обох проголошених українських республік були військові, які найбільш гостро відчували необхідність взаємної підтримки, тому ініціативи злуки виходила від вояків УГА.

«Предвступний договір» про об’єднання ЗУНР і УНР було підписано 1 грудня 1918 р. у Фастові. За сценарієм тодішнього міністра освіти УНР Івана Огієнка з 22 по 24 січня 1919 р. у Києві відбувалися всенародні святкування з нагоди 1-ї річниці ІV Універсалу, який проголосив незалежність УНР. У столиці на будинках вивішені національні прапори і транспаранти, старовинні герби Східної України і Галичини, майоріли національні жовто-блакитні стрічки, під керівництвом режисера Миколи Садовсього відбувалися масові театралізовані вистави.

22 січня 1919 р. на майдані святої Софії у присутності представників духовенства, десятків тисяч киян відбулася урочиста церемонія злуки. Державний секретар закордонних справ ЗУНР Лонгін Цегельський зачитав грамоту до Директорії про рішення з’єднатися з Наддніпрянщиною. У відповідь голова Директорії Володимир Винниченко надав слово професору Федору Швецю, який проголосив Універсал про Злуку, у якому говорилося: «Віднині на всіх українських землях, розділених віками, Галичині, Буковині, Закарпатській Русі й Наддніпрянщині буде єдина велика Україна. Мрії, задля запровадження яких найкращі сини України боролися і вмирали, стали дійсністю». Після цього відбувся військовий парад легіону Січових стрільців під командуванням Євгена Коновальця.

Наступного дня у міській опері Києва скликаний Директорією парламент - Трудовий конгрес – одноголосно підтримав Універсал 22 січня.

Знаменно, що декларацію про Злуку УНР та ЗУНР з галицького боку зачитав Лев Бачинський, а з боку Наддніпрянської України – Сергій Бачинський, секретарем президії Трудового конгресу від Селянської спілки. Ці двоє людей з однаковими прізвищами і родоводом ніби символізували соборність України.

Життя Сергія Бачинського, уродженця Катеринославщини (нинішньої Дніпропетровщини) тісно пов’язане з Рівненщиною. Після поразки революції та підписання Ризького договору між Польщею та Радянською Росією, С.Бачинський, у період УНР – товариш міністра закордонних справ, декан першого українського державного університету у Кам’янці-Подільському, як багато інших учасників революційних подій, уродженців Наддніпрянщини, виїхав на територію Польщі, поповнивши лави політичної еміграції, головним завданням якої було збереження власного національного відчуття, культури і вільного життя та української державності.

З травня 1921 р. С.Бачинський поселився на Волині, спочатку у Кременці, пізніше в Острозі, Новому Дворі, Межирічах. Він включився в активне громадське життя, був членом Просвіти, сприяв виданню «Малого Кобзаря» Т. Шевченка та біографії поета, утворенню бібліотек, займався кооперативною, агрономічною роботою, дописував замітки у тогочасні періодичні видання, за що постійно був під наглядом польської поліції.

Після приходу радянської влади у 1939 р. С.Бачинський мав можливість виїхати на захід, але залишився, очоливши школу у с. Велика Харуча. Небажання знову стати емігрантом дорого обійшлося Сергію Васильовичу. У лютому 1940 р. його заарештували працівники УНКВС у Рівненській області, а у листопаді 1940 р. С.Бачинський і матеріали його справи з оперативних міркувань були передані до Києва. 24 травня 1941 р. оголошено вирок: вища міра покарання – розстріл з конфіскацією майна. У перший день німецько-радянської війни, 22 червня 1941 р., вирок було виконано. Родину Сергія Бачинського, дружину і двох дітей, вивезли у Північно-Казахстанську область. Місце поховання Сергія Бачинського залишається невідомим, хоча з великою долею ймовірності можна стверджувати, що похований він у Биківнянському лісі. 4 травня 1992 р. С. Бачинський був реабілітований. Його син – Михайло Сергійович, який нині проживає у Львові, зміг ознайомитися зі справою батька лише у 1990-х роках.

Після поразки революції на території Волинського воєводства, попри заборони і перешкоди польської влади, осіло чимало інших уенерівських емігрантів, у минулому учасників революційних подій. Яскравим представником уенерівської еміграції, діяльність якого пов’язана з Рівним, був Іван Литвиненко, уродженець с. Хоружівка на Сумщині.

У період української революції 1917-1921 рр. І,Литвиненко служив в армії УНР, був інтернований у таборах на території Польщі. Переїхавши на Волинь, перебував у с. Бабин, де було трудове поселення інтернованих вояків УНР, працював на Шпанівському цукровому заводі, жив у садибі головного капелана армії УНР Павла Пащевського, тісно співпрацював з розвідкою УНР. З 1927 р. очолив розвідувальний пункт УНР у Могилянах, а з осені 1928 р. до 1935 р. керував контрольно-розвідувальним пунктом у Рівному під прізвищем Морозенко.

Зусиллями І.Литвиненка, як керівника філії Українського центрального комітету у Рівному, було встановлено 14 жовтня 1931 р. на Дубенському цвинтарі пам’ятник отаману Василю Тютюннику, начальникові штабу Дієвої армії УНР, який помер у Рівному 18 грудня 1919 р. З 1936 р. Литвиненко очолив Українську станицю у м. Каліш (Польща), де перебували колишні інтерновані вояки УНР, як правило хворі і інваліди. У роки Другої світової війни І.Литвиненко стояв біля витоків розвідки УПА. У 1946 р. Військовим трибуналом військ МВС І.Литвиненко-Морозенко був засуджений до розстрілу, який виконано 17 лютого 1947 р.

На Волині у міжвоєнний період працювали інші діячі уенерівської політичної еміграції, які активізували громадське, політичне, культурно-освітнє, театральне життя краю. На жаль, серед представників української еміграції міжвоєнного періоду існували політичні протиріччя, що було віддзеркаленням суперечностей з питань тактики боротьби за незалежну Україну часів національно-демократичної революції.

З цієї та інших причин злука 22 січня 1919 р. не була реалізована на практиці, залишилась декларацією, УНР була знищена більшовицькою Росією, а ЗУНР – Польщею.

Однак злука 1919 р. залишилась в історії як символ прагнення українців жити в одній державі. День Соборності – це нагадування, що сила народу, сила держави – у єдності українських земель.

Один з творців новітньої української соборної держави Симон Петлюра, очолювана яким Директорія УНР і її уряд перебували в Рівному і Здолбунові навесні 1919 р., у 1926 р. сказав:

«Я вірю і певний, що Україна, як держава, буде. Може не зразу такою великою, як нам нам хотілось би, але буде… У мене немає розчарування ні в нашому народі, бо він є таким, яким його зробили обставини, часом сильніші од нього, ні в його здатності до самостійного життя, бо ця здатність буде розвиватись і зміцнить його. Ситуація, у якій він опинився сьогодні, не є ні вічною, ні безнадійною. Змінити її до певної міри залежить і від напруження власних сил. Треба працювати над цим всім і кожному – в міру його сил і можливостей».

Андрій Жив’юк.

Науково-редакційна група книги

«Реабілітовані історією. Рівненська область»

У Рівному 18 січня пройшла акція «Я-Волноваха»

У Рівному 18 січня пройшла акція «Я-Волноваха», у якій взяли участь  також просвітяни.

Детальніше...

"Я - ВОЛНОВАХА"

Просвітяни підтримують всеукраїнську акцію "Я - Волноваха", яка розпочнеться 18 січня у Рівному на майдані Незалежності біля пам'ятника Тарасу Шевченку. Збір о 14:30 год. О 15:00 мирна хода вирушить від рівненського Майдану і закінчиться панахидою біля пам'ятника Загиблим за Україну.

ЗАПРОШУЄМО УСІХ ВЗЯТИ УЧАСТЬ В АКЦІЇ!

 

 

 

ВОЛНОВАХА

(Анна Лимич)

Обгорілі крила тріпотять безликі,
І в порожні очі вітер чорно дме...
Знову Волноваха із жалобним ликом
Віє Україною болісно сумне...
Вкотре похилилась над кривавим снігом,
Де жорстокий демон свій таврує знак.
Смерть розкрила білу, без обкладки, книгу 
І рахує букви, як померлих, як...
Холод і безодню, вічність і безсмертя...
Хоч безповоротна – та без нас – ніхто.
І сильніший болю, і сильніший смерті
Дух війни. Сьогодні – він у нас в АТО.
Як її обличчя, як її мірило – 
Чорний цей автобус з вікнами наскрізь...
І тріпоче вітер чорні, мертві крила,
І гудуть над світом дзвони змерзлих сліз.

 

17.01.2015

Пошук

Важливо знати…

160 років від дня народження Івана Франка

Детальніше...

160 років від дня народження Софії Русової (1856-1940), вченого, педагога, громадського діяча, засновниці українських жіночих організацій, члена Центральної Ради

Детальніше...

150 років від дня народження Миколи Василенка,

Детальніше...

145-річчя від дня народження Лесі Українки, видатної української поетеси, громадської діячки

Детальніше...

130 років від дня народження Марійки Підгірянки, української поетеси

Детальніше...

115 років від дня народження Валер’яна Підмогильного, українського письменника

Детальніше...

175 років від дня народження П.Тичини, українського письменника

Детальніше...

135-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МАРІЙКИ ПІДГІРЯНКИ

Детальніше...

Голодомори в Україні

Детальніше...

Битва під Гурбами: довідка про битву .

Детальніше...

Берестецька битва матеріал з Вікіпедії - вільної енциклопедії.

Детальніше...

12 лютого 1945 року під час сутички зі спецзагоном НКВС загинув справжній патріот, борець за волю України Дмитро Клячківський (Клим Савур)
Детальніше...

17 лютого 1892 р. народився Йосиф Сліпий (Коберницький) – митрополит, кардинал і Патріарх УГКЦ. 
Детальніше...

Корисні посилання