Рівненське обласне об᾿єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка

Основна мета діяльності «Просвіти» – утвердження української національної ідеї, державної української мови, розвиток нашої культури, відродження історичної пам'яті, формування національної свідомості та піднесення духовності і добробуту українського народу.

 

ЩИРА ТА ДОВІРЛИВА РОЗМОВА. Презентація нової книги Петра Велесика відбулася у Літературному музеї Уласа Самчука в Рівному.

3 грудня 2014 року, в Літературному музеї Уласа Самчука в Рівному, відбулася презентація книги поезій «Політ стрижа» відомого українського письменника, цьогорічного лауреата літературної премії імені Уласа Самчука Петра Велесика.


Привітати автора із виходом у світ книги прийшли численні шанувальники таланту письменника та його колеги – Борис Боровець, Микола Пшеничний, Михайло Степанюк, Лідія Рибенко, Василь Басараба, Микола та Юрій Берези, Ніна Дворницька, Ростислав Слободенюк, Валентина Люліч, Анна Лимич, редактор книги Євген Шморгун.

На робочому столі Уласа Самчука було розгорнуто виставку книг Петра Велесика – три десятки видань прози, поезії та публіцистики. Звичайно ж, центральне місце на виставці зайняла нова збірка «Політ стрижа». Саме про неї, як про вершинний здобуток у творчості автора, і велася щира та довірлива розмова.

Заслужений працівник культури України, композитор Андрій Пастушенко розповів присутнім про співпрацю з автором – вони спільно написали уже понад сорок пісень.

Разом із викладачем Рівненського державного гуманітарного університету, кандидатом філологічних наук Дмитром Кравцем у заході взяли участь його студенти, які читали поезії із презентованої книги.

Для присутніх грало старовинне фортепіано, біля якого колись збиралися поряд із Уласом Самчуком багато відомих діячів ХХ століття і на якому грала незабутня Олена Теліга. Під його акомпанемент звучали пісні на слова Петра Велесика. Так, зразковий дитячий ансамбль «Лорелей» (художній керівник Лілія Биць, концертмейстер Жанна Рибак) виконав пісню «Щедра осінь». Вокальний ансамбль кафедри хорового диригування інституту мистецтв РДГУ (художній керівник Оксана Дем’янюк) виконав пісні «Два береги» та «Незабудки». А з уст Оксани Денисюк звучали пісні «Циганочка» та «Небесна сотня».

Присутні хвилиною мовчання вшанували пам'ять полеглих за Україну.

 

Інна Нагорна,

завідувач Літературного музею Уласа Самчука в Рівному

 

Презентація книги Зої Дідич «Фіалки тюремних мурів. Повість про Кохання»

27 листопада 2014 року в літературній світлиці Рівненської обласної універсальної наукової бібліотеки відбулася презентація книги Зої Дідич «Фіалки тюремних мурів. Повість про Кохання», що вийшла числом 26 серії «Бібліотечка Рівненської «Просвіти». Книжку підготовлено до друку громадським видавництвом «Азалія» Рівненської письменницької організації за сприяння Костопільської районної ради та районної державної адміністрації. Головний редактор – Євген Шморгун. Технічне оформлення Наталії Романів. Відповідальний за випуск – Володимир Лапсюк.

Серед запрошених – представники Рівненських та Костопільських організацій «Просвіти», «Товариства політв’язнів і репресованих», «Союзу українок», Рівненської обласної організації НСПУ, Рівненського обласного архіву, відділу освіти, філармонії, Костопільської районної державної адміністрації та районного будинку культури, Березнівської районної газети «Надслучанський вісник», Рівненського державного гуманітарного університету, редакції газети «Рівне. Ракурс», телебачення, родина героїні книги – Валентини Ковальчук – сім’я Тимочків, а також друзі та родина Богдана та Зої Дідичів.

Учасники поважного зібрання вшанували пам’ять героїв, полеглих в усі часи, включаючи і наше сумне сьогодення, за волю і незалежність України.

Завідувач відділу обслуговування РОУНБ Наталія Войтович познайомила присутніх із авторкою та надала перше слово редакторові Євгену Шморгуну. Він розповів присутнім про страшні часи репресій, що випали на долю нашого народу, в тому числі і на долю героїні Валентини Федорівни Ковальчук, колишньої вчительки, яка працювала на Костопільщині у 1944 – 1947 р.р. – спочатку в селі Рокитне, потім, за дорученням бувшого завідуючого райвно Чмиря Івана Наумовича, організувала школу в с. Берестовець та вчителювала у ній, навчаючи діток, в тому числі і з навколишніх сіл та хуторів – Нового Берестовця, Головина. Її життя перемолотили жорна політичних репресій, кинувши найкращі роки української патріотки на поталу уральській мерзлоті, на вічну ганьбу Сєвураллагу та бездушного комуністичного режиму, який його породив.

Ось уривок із повісті, що прозвучав під час презентації: «Багато лісу уральського ця українська дівчина випиляла лучковою пилою, порпаючись по пояс у снігу, під московськими штиками. Я щаслива і зараз, і в той час була, що доля послала мені пізнати добро і зло і таким чином взнати ціну життя. Сім довгих років провела я між чужими людьми. В уральських лісах томила я своє молоде життя. Але Господь не залишив мене і там – на моєму тернистому шляху послав мені письменника Володю Чернявського, який, як і я, постраждав за свою безмежну любов до України. Нас відділяли зони, але ми мислили однаково, нас об’єднували спільні мрії і сподівання. Володя писав мені листи, підтримуючи мене у цей важкий для нас час. Ними я жила і дихала. Він не бачив без мене свого життя…П’ять десятків років зігрівають мене його листи, і це тепло супроводжуватиме мене до самої могили…»

Ці листи, датовані 1949 – 1953 роками, Валентина Ковальчук передала перед смертю на збереження Зої Дідич, із заповітом ознайомити з ними широкий загал, особливо молодь, з метою висвітлення історичної правди та виховання у сучасного покоління найкращих рис громадянина України.

Під час презентації Зоя Дідич читала свої поезії, лунали її пісні, покладені на музику костопільським композитором Віктором Зданюком, у виконанні солістки районного будинку культури Ольги Зданюк.

Надзвичайно зворушливо прозвучала улюблена пісня Володимира Чернявського на слова Антіна Шашкевича «Там, де Ятрань круто в’ється» у виконанні Миколи Піддубника – студента кафедри хорового диригування класу старшого викладача, заступника декана з виховної роботи факультету музичного мистецтва інституту мистецтв РДГУ Вікторії Піддубник (концертмейстер Наталія Макієвська).

В обговоренні книги виступили: член правління міської «Просвіти» Євгенія Гладунова, письменники Михайло Степанюк, Ніна Дворницька, заступник головного редактора газети «Надслучанський вісник» Надія Ярмолюк, громадські діячі Микола Вельгус та Богдан Дідич, голова Костопільської міської організації «Союз Українок» Галина Царук, начальник відділу культури Костопільської райдержадміністрації Наталія Петренчук, заступник директора з виховної роботи Костопільської спецшколи-інтернату Олена Гаврилюк, дочка світлої пам’яті Валентини Ковальчук – Надія Тимочко.

Усіх схвилювала інформація про те, що саме у хвилини її виступу (а це була 16-та година 27 листопада) спливала 12-та річниця від дня смерті мами. Воістину душа Валентини Ковальчук була у той момент серед присутніх, тож символічним виглядала передача Зоєю Дідич листів на подальше збереження сім’ї Тимочків. Як і слова авторки, на закінчення устрічі:

«Для нас важливим є те, що мільйони людей – таких, як Валя і Володя, були на цій землі і залишили на ній у спадок прийдешнім поколінням приклад героїзму і жертовності, витривалості і терпіння, душевної краси і людяності, безмірної любові до рідної України і світлого, чистого кохання – великого, як океан…

Як ота фіалка (про яку пише до Валі Володя Чернявський), що пробилася до сонця крізь тюремні мури і серед бруду розцвіла та стала ще красивішою, ще пахучішою, – так кохання безвинно покараних молодих людей, які втратили молодість та зберегли велике почуття, вселяє в нас віру в людину, у незмінність вічних ідеалів добра, любові, на які, з Божої ласки і милосердя, ми завжди маємо сподівання».

…..Ця повість про час, розтопити мерзлоту якого виявилося неспроможним навіть найпалкіше Кохання.

У рецензії Євгена Моргуна на книгу Зої Дідич відзначено: «Твір написано на хорошому художньому рівні, з демонстрацією документальних матеріалів, донесення до сучасників фактів біографії Валентини Ковальчук, цієї непересічної особистості. Книга добре прислужиться справі патріотичного виховання молоді, тому варта того, аби прийти до читача і стати корисною для всіх, хто цікавиться історією та культурою рідного краю та плекає пам’ять про своїх земляків».

Презентація "Волинського Кобзаря"

20 листопада в актовій залі Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти в межах святкування 200-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка відбулася презентація книги Кралюка Петра Михайловича "Волинський Кобзар" та зустріч працівників інституту і слухачів курсів підвищення кваліфікації з її автором – українським письменником-філософом, доктором філософських наук, заслуженим діячем науки і техніки України, першим проректором Національного університету "Острозька академія".


У ході презентації Петро Михайлович розповів про задум створити таку книгу, повідомив цікаві факти про перебування Тараса Шевченка на Рівненщині, ознайомив з імовірною географією його подорожі нашим краєм.

Волинські сторінки в біографії поета викликали неабиякий інтерес у слухачів, що викликало низку запитань до автора книги. Присутніх, зокрема, цікавило, як ставився Шевченко до релігії і як це ставлення відобразилося в його творах; чому серед малярських робіт художника немає зображень панських маєтків, замків; як побачене і почуте на Волині вплинуло на мистецьку долю поета.

Про актуальність презентованого видання, його цінність для педагогів області говорили завідувач кафедри методики змісту освіти Лавренчук В.П., методист кабінету суспільно-гуманітарних предметів Піддубний М.А.

Завершуючи зустріч, проректор з науково-педагогічної роботи та міжнародного співробітництва інституту Вєтров І. В. наголосив, що ця книга наблизила Шевченка до Волині і, разом з тим, ширше відкриє Волинь у творчості Шевченка.

22 листопада під приспущеними прапорами на Рівненщині вшановували пам’ять жертв геноциду українського народу 1932-1933 років, голодоморів 1921-1922, 1946-1947 років в Україні.

На майдані Свято-Покровського собору запалили свічки пам'яті. Після загальнонаціональної хвилини мовчання cкорботні заходи завершилися панахидою у верхньому храмі Свято-Покровського собору.

День пам'яті жертв голодоморів — щорічний національний пам'ятний день в Україні, що припадає на четверту суботу листопада.

Традиційно в цей день громадяни відвідують поминальне богослужіння і покладають символічні горщики з зерном та свічками до пам'ятників жертвам голодоморів в Україні.

Голодомор в Україні 1921–1923 — масове серійне вбивство корінного українського населення з ознаками етнічної чистки через мор голодом, головно у південних областях України, в 1921–1923 роках, спричинене конфіскацією у селян та вивезенням хліба з України до Росії, Західної Європи та Америки радянською владою в Україні, під тиском влади Радянської Росії. В середньому по територіях, де компактно на той час мешкали українці, урожай був трохи нижчим від норми через посуху на півдні України, Кубані та Поволжі.

Голодомор 1932–1933 років — масовий, навмисно зорганізований радянською владою голод 1932–1933 років, що призвів до багатомільйоних людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР (землі сучасної України за винятком семи західних областей, Криму іПівденної Бессарабії, які тоді не входили до УСРР) та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу і Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян.

Спланована конфіскація урожаю зернових та усіх інших продуктів харчування у селян представниками радянської влади впродовж Голодомору 1932-33 років безпосередньо призвела до вбивства селян голодом у мільйонних масштабах, при цьому радянська влада мала значні запаси зерна в резервах та здійснювала його експорт за кордон під час Голодомору. Попри те, що злочинні дії представників сталінської влади, що спричинили смерть людей голодом, кваліфікувалися згідно з нормами тогочасного радянського кримінального законодавства як вбивство, причини цього масового злочину ніколи в СРСР не розслідувалися та ніхто з можновладців, причетних до злочину, не поніс покарання при тому, що навіть найвище керівництво СРСР, включаючи Сталіна, знало про факти загибелі людей від голоду. Впродовж десятиліть масове вбивство людей штучним голодом не лише навмисно замовчувалося радянською владою, але й взагалі заборонялося про нього будь-де згадувати. У порівнянні, Голод у Поволжі 1921-1922 роках та голод під час блокади Ленінграду в роки Другої світової війни висвітлювались в радянських засобах масової інформації та історичній літературі. Бездіяльність радянської прокуратури та інших органів влади стосовно факту злочину масового вбивства людей штучним голодом яскраво демонструє дійсний, а не декларований,— на словах чи на папері,— стан реалізації «радянської законності» у тоталітарній радянській державі.

У дослідженнях Джеймса Мейса та Роберта Конквеста автори доводять, що Голодомор відповідає загальноприйнятому визначенню геноциду. 24 країни офіційно визнали Голодомор геноцидом українського народу. Відповідно до соціологічного опитування, проведеного 2010 року, 60 % громадян України вважають Голодомор геноцидом[10]. 2003 року Український парламент назвав, а 2006 — офіційно визнав Голодомор геноцидом українського народу. 2010року судовим розглядом завершилася кримінальна справа за фактом здійснення злочину геноциду. Винними суд визнав сім вищих керівників СРСР та УСРР, і констатував, що за даними науково-демографічної експертизи загальна кількість людських втрат від Голодомору становить 3 мільйони 941 тисяча осіб. Також за даними слідства було визначено, що втрати українців у частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб.

У тому ж таки 1933 році, користуючись заляканістю і фізичною нездатністю до будь-якого опору серед селян, було заборонене вживання Української мови у пресі, школах та при веденні документів на Кубані і на території теперішніх Ростовської, Воронізької, Курської, Білгородської, Брянської областей РФ, на території яких існували українські села і містечка, а також розстріляно тих, хто намагався підраховувати кількість жертв. В Росії ця тема досі під негласним табу. ФСБ проводить бесіди з українцями Кубані, які намагаються хоч якось висловити власну позицію.

Голодомор в Україні в 1946—1947 роках

Третій голодомор, який влаштувала народам СРСР російсько-комуністична диктатура 1946—1947, був спричинений не так повоєнним неврожаєм, як спланованою акцією сталінського Політбюро з метою забрати в селян залишки зерна і продати чи подарувати його братнім режимам в соціалістичному таборі. Так 1946 з СРСР вивезено 350 тисяч тонн зерна до Румунії, у 1947 — 600 тисяч тонн зерна — до Чехословаччини, за тих два роки Польща отримала з Радянського Союзу 900 тисяч тонн хліба. А в Молдові, Бессарабії й південних областях України шаленів голод і лише за перше півріччя 1947 офіційно зареєстровано 130 випадків людоїдства.

Пошук

Важливо знати…

160 років від дня народження Івана Франка

Детальніше...

160 років від дня народження Софії Русової (1856-1940), вченого, педагога, громадського діяча, засновниці українських жіночих організацій, члена Центральної Ради

Детальніше...

150 років від дня народження Миколи Василенка,

Детальніше...

145-річчя від дня народження Лесі Українки, видатної української поетеси, громадської діячки

Детальніше...

130 років від дня народження Марійки Підгірянки, української поетеси

Детальніше...

115 років від дня народження Валер’яна Підмогильного, українського письменника

Детальніше...

175 років від дня народження П.Тичини, українського письменника

Детальніше...

135-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МАРІЙКИ ПІДГІРЯНКИ

Детальніше...

Голодомори в Україні

Детальніше...

Битва під Гурбами: довідка про битву .

Детальніше...

Берестецька битва матеріал з Вікіпедії - вільної енциклопедії.

Детальніше...

12 лютого 1945 року під час сутички зі спецзагоном НКВС загинув справжній патріот, борець за волю України Дмитро Клячківський (Клим Савур)
Детальніше...

17 лютого 1892 р. народився Йосиф Сліпий (Коберницький) – митрополит, кардинал і Патріарх УГКЦ. 
Детальніше...

Корисні посилання