Рівненське обласне об᾿єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка

Основна мета діяльності «Просвіти» – утвердження української національної ідеї, державної української мови, розвиток нашої культури, відродження історичної пам'яті, формування національної свідомості та піднесення духовності і добробуту українського народу.

 

Володимир Семистяга живий

Просвітяни Рівненщини глибоко обурені ганебним нелюдським діям представників так званих республік, що утримують у своїх катівнях Голову Луганської «Просвіти» Володимира Семистягу, старшого викладача кафедри історії України Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, члена правління Луганської обласної організації краєзнавців, головного редактора журналу «Бахмутський шлях», Заслуженого працівника освіти України.

Вимагаємо якнайшвидшого звільнення відомого просвітянина Володимира Семистяги, справжнього борця за незалежність та цілісність України.

30  червня 2014 року в ЗМІ  з’явилася  інформація, що в катівні СБУ м. Луганська 27 червня  помер голова Луганського обласного товариства «Просвіта» Володимир Семистяга, якого 23 червня заарештували  терористи з ЛНР. Терористи зробили обшук в його квартирі та в Канадському центрі «Відродження». Вилучили документацію, прапори,гучномовці, ноутбук,фотоапарат, фотолітопис, книги, списки просвітян, які брали участь в акціях на захист суверенної соборної української держави. При проведенні обшуку в помешканні В.Ф. Семистяги вилучили навіть продукти та особисті документи, в тому числі і паспорт. До того у Володимира хворе серце і він потребує  щоденного прийому ліків. Мабуть ця обставина та психологічний тиск на рідних стали причиною того, що в ЗМІ появилась інформація про його смерть в катівні ЛНР.

Як стало відомо із достовірних джерел, Володимир Семистяга живий, але його насильно продовжують утримувати  в приміщенні Луганської обласної державної адміністрації.

 

Людина, яка досліджувала німецько-нацистський окупаційний режим в Україні, сама потрапила під другий окупаційний режим так званої луганської народної республіки (рука не піднімається писати із великих літер). Який же ж народ вона представляє? Схаменіться! Не можна допускати у ХХІ столітті такої кривавої різні. Якщо вони піднімають руку на високосвічену і висопорядну людину, яка просто любить і захищає свій рідний край, то яка перспектива,  яких республік може очікувати Донбас? Яку історію залишатимуть нащадкам?

Україна єдина і неподільна!

Народ, який стільки століть існував без держави, розвивав свою культуру, мову, перемогти  неможливо!

17 червня 2014 року Верховна Рада постановила у 2015 році урочисто відзначити на державному рівні 150-річчя з дня народження митрополита Української Греко-Католицької Церкви Андрея Шептицького.

17 червня 2014 року Верховна Рада постановила у 2015 році урочисто відзначити на державному рівні 150-річчя з дня народження митрополита Української Греко-Католицької Церкви Андрея Шептицького.

Просвітяни РІвненщини підтримують Звернення української інтеліґенції до нинішньої та прийдешньої української влади

Звернення української інтеліґенції

до нинішньої та прийдешньої української влади

 

До відома та уваги всіх,

хто називає себе представниками і слугами українського народу!

 

Упродовж останнього часу українська нація, яка на світанку своєї незалежности свідомо обрала шлях гуманного, терпимого, ненасильницького та поступового розвитку, стикається з дедалі жорстокішою агресією зовнішніх і «внутрішніх» сил, котрі намагаються позбавити нас права самостійно визначати свою власну долю та будувати життя у своєму домі відповідно до нашого власного бачення, наших традицій та устремлінь.

З допомогою різних методів тиску і насильства нам намагаються заборонити або завадити у відродженні нашої тривалий час переслідуваної мови та культури, а також – втіленні у життя питомого для нас европейського цивілізаційно-культурного й політичного вибору. Єдину українську націю постійно намагаються розділити на штучно змодельовані мовно-реґіональні спільноти, між якими розв’язати конфлікт.

Всі ми не раз були свідками того, як наші співвітчизники, рідною мовою котрих є російська, кримсько-татарська, угорська, румунська, болгарська чи будь-яка інша, демонстрували високі приклади громадянського патріотизму та навіть готовности свідомо віддати за Україну свої життя. Водночас, ці люди у переважній більшості підтримують европейське майбутнє країни, з повагою ставляться до природних прав україномовних співгромадян і розумінням – до тієї консолідуючої і системотворчої ролі, яку українська мова й культура відіграє в у створенні та існуванні України як самостійної і незалежної держави.

Натомість ті, хто нав’язливо оперує поняттями «двомовности» та «федерації» або евфемізмами на кшталт «економічної інтеґрації країн колишнього СССР», цілком очевидно насправді домагаються не цього, а здійснення насильницького відриву від України все нових її територій з наступним включенням їх до складу Російської Федерації, котра виступає замовником і дириґентом відповідних дій. На прикладах Криму, Донецької і Луганської областей це абсолютно ясно видно тепер усім, хто тверезо оцінює реальність і не намагається приховати аґресивні дії та наміри за машкарою облудливих слів.

Шлях будь-яких поступок цим беззаконним пожаданням є для нашої нації шляхом до небуття, бо ті, хто ці вимоги висуває, насправді не прагнуть жодного компромісу та жодного взаємотолерантного співжиття, а лише – нашого знищення.

За цих умов ні в кого з українців не залишається ні можливості, ні права бути «толерантними» до тих, хто зі свого боку не визнає за нами права не лише на вільний і незалежний розвиток, але й на саме існування, тероризує мирне населення країни, грабує, катує, вбиває і залякує людей.

Нація, життю якої кинуто виклик, має невід’ємне законне право на самозахист такого ступеню інтенсивности, який безумовно ґарантує нам інше наше природне право бути самими собою, себто – українцями. Ми не можемо бути терпимими до дій, що створюють загрозу основам нашого національного буття.

Ось які цілком очевидні для всякого патріота своєї нації принципи ми вважаємо безумовно обов’язковими для всякої влади, котра має бажання називати себе «українською»:

1.    Принципова неприйнятність перетворення питань внутрішнього конституційного устрою України на предмет зовнішньополітичних «перемовин», особливо – з державою-аґресором, якою є Російська Федерація.

2.    Відмова від будь-яких «переговорів» чи «компромісів» з тими, хто зазіхає на незалежність і цілісність України, як безпосередньо зі зброєю у руках, так і надаючи озброєним сепаратистам політичну, матеріально-фінансову, організаційно-технічну, інформаційно-пропагандистську та іншу підтримку.

Ці два перші принципи в умовах прямої зовнішньої аґресії та інспірованого нею збройного сепаратизму є основоположними, бо їхнє недотримання створює очевидну перевагу «праву сили» над силою права та провокує розгортання «спіралі насильницьких дій», прямим шляхом ведучи нас до національної катастрофи.

3. Однозначне визнання та послідовний захист природного права українців бути господарями на своїй землі, плекати на ній свою ідентичність, мову та культуру, розвивати своє економічне життя.

На практиці це означає, зокрема, що:

3.1) усі підприємства, котрі працюють в Україні, мають працювати на Україну та для України. Право будь-кого на економічну діяльність з метою отримання прибутку не може бути поставлене вище від права українців на свою землю та вільне і гідне життя на ній, що включає також і належну екологічну безпеку та здорове довкілля.

3.2) українська мова має отримати належний захист, підтримку та цілеспрямовано відроджуватись на всій території країни. Її носії у жодній зі сфер суспільного життя та ні в якому реґіоні України не повинні ставитися у становище, юридично або практично упосліджене порівняно із носіями інших мов;

3.3) матеріяльна та нематеріяльна культурна спадщина українського народу має дбайливо оберігатись, а розвиток української культури – отримувати належне сприяння.

4. Визнання та усвідомлення того, що у сучасному світі інформаційна безпека є основою всякої іншої, а отже:

4.1) припинення трансляції на території країни кіно та теле- і радіопередач, концертно-видовищних та інших заходів масового впливу на свідомість населення, що несуть ідеологію антиукраїнізму, принижують гідність українців, сіють серед них національний ніґілізм, московський імперіялізм, ідеї так званого «русского міра», звеличують державу-аґресора та пропагують її зверхність стосовно українського та інших народів;

4.2) забезпечення належного представлення українського культурно-інформаційного продукту в усіх сферах життя українського суспільства та недопущення іноземного культурного домінування;

4.3) забезпечення виховання українських дітей та юнацтва в українському дусі, на основі української культури та як свідомих патріотів своєї Батьківщини.

5. Визнання та послідовний захист права українців іти шляхом европейської та евро-атлянтичної інтеґрації своєї країни на основі відродження нашої власної глибинної европейської культурної ідентичности, організаційною формою чого є, в підсумку, повномасштабне та повноцінне членство в НАТО та ЕС.

6. Припинення членства в усіх міжнародних структурах і договорах та утримання від укладення в майбутньому будь-яких міжнародних угод, котрі би практично або символічно ідентифікували Україну із «зоною впливу», «особливих інтересів» чи будь-якою іншою формою домінування Російської Федерації, як держави, що є стосовно нас аґресором і окупантом наших земель.

7. Активна підтримка Україною та захист прав осіб українського походження і вихідців з України в інших державах, а особливо – на територіях, де вони є автохтонним населенням.

Ми переконані, що недотримання цих принципів, або спроби ухилятися від ясної позиції стосовно них, є антиукраїнськими за своєю суттю, такими, що в безпосередній або лише трохи довшій перспективі ведуть до підриву основ національної безпеки і державности України та мають безкомпромісно поборюватись.

Ми хочемо жити в Україні, де поважається право українського народу бути господарем своєї землі.

Підписи:

Тарас Компаніченко, український лірник, кобзар і бандурист, лідер гурту «Хорея Козацька»

Кирило Стеценко, український скрипаль, композитор і культуролог, голова Київського міського об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка

Сергій Пантюк, письменник, видавець, секретар Національної спілки письменників України

Володимир Гонський, бард, публіцист, громадський діяч, ведучий Евромайдану з грудня 2013 по лютий 2014 року

Євген Шевченко, мистецтвознавець, голова Національної спілки майстрів народного мистецтва України

Ігор Пошивайло, український етнограф, голова Музейної ради при міністерстві культури України

Валерій Лисенко, український еколог і культуролог, член Правління Ліги екскурсоводів Києва

Валентина Бочковська, директор Музею книги і друкарства України

Олена Кіс-Федорук, мистецтвознавець, зав. відділом графіки Національного музею літератури ім. А.Шептицького

Борис Кушнірук, український економіст, фінансовий аналітик та громадський діяч

Владислав Кириченко, український громадський діяч, підприємець, меценат, засновник мистецької агенції «Наш Формат».

Роман Матис, підприємець, Інтернет-активіст і громадський діяч

Оксана Левкова, директор Всеукраїнської громадської організації «Не будь байдужим!», кандидат наук із соціальних комунікацій

Анна Ющенко, юрист, куратор ініціативи «Дріжджі» – Київ

Олексій Курінний, юрист, викладач, директор Програми «Права націй, національних меншин та корінних народів за національним і міжнародним правом» Центру міжнародного захисту прав людини НУ «Києво-Могилянська Академія»

Анатолій Луцюк, громадський діяч, учасник Української «Вікіпедії», м. Донецьк

Ігор Рассоха, український історик, співкоординатор «Евромайдану»-Харків

Ігор Артюшенко, громадський діяч, голова ГО «Українська справа»-Запоріжжя

Олексій Кляшторний, громадський діяч, голова Виконкому ГО «Українська справа»-Київ

Ціна Перемоги: вклад українців у розгром нацизму

Перемога над нацизмом без України і без українців була б неможливою. Про це свідчать величезні втрати, яких зазнала Україна в роки Другої світової війни, участь українців у Червоній армії та в арміях союзників Антигітлерівській коаліції, антинацистська боротьба Української повстанської армії.

Про це напередодні Дня Перемоги дискутували українські історики: директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович, кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник УІНП Ростислав Пилявець, доктор історичних наук, заввідділу історії України періоду Другої світової війни Інституту історії НАН України Олександр Лисенко, доктор історичних наук, заввідділу етнополітології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України Юрій Шаповал та кандидат історичних наук, науковий співробітник УІНП Ярослав Антонюк.

За словами Олександра Лисенка, демографічні втрати України під час Другої світової війни становлять 13-13,5 млн. осіб, історикам невідомі більше 3 мільйонів імен загиблих – така ціна Перемоги.

На сьогоднішній день історична наука не може оперувати точними даними. Практично вся джерельна база, яка дає можливість порахувати втрати України у Другій світовій війні, перебуває у російських архівосховищах. Ще донедавна історики могли працювати в таких архівах, проте документи, що стосуються втрат, ще досі втаємничені. За даними російської групи військових істориків на чолі з генералом Кривошеєвим, за всі роки війни у Червоній армії та військово-морському флоті воювало близько 34,5 мільйонів чоловік, представників різних національностей. За підрахунками українських істориків, серед них було 6-7 мільйонів мешканців України. За офіційними даними радянських і російських джерел, їх було всього 1 млн. 357 тис.

Як пояснив Лисенко, така різниця між цифрами є тому, що, коли рахували, виходили із даних паспортів, де була зафіксовано «українець» за національністю. Але насправді із України призивали євреїв, поляків та ін.

Коли готувався унікальний проект «Книга пам’яті України», було встановлено, що за перший період війни (до повної окупації німцями) з території УРСР до Червоної армії призвали 3,6 млн. громадян, а до завершення війни – ще близько 3,5 млн. Це приблизно 1/5 або 1/6 від загальної кількості тих, хто воював у ЧА.

Олександр Лисенко пояснив: «Не маючи навіть точних даних про втрати українців на фронтах, ми можемо, екстраполюючи цю цифру, стверджувати, що загинула на фронтах теж п’ята частина від тих втрат, які обчислюються науковцями різних країн. Цифри дуже різні – від офіційної цифри групи російських істориків Кривошеєва 8,9 млн. до фантастичної цифри 24-26 мільйонів, які дають інші дослідники. Як кажуть, істина десь посередині».
Окрім військових втрат, були великі втрати цивільного населення – жертви Голокосту, геноциду. Загальні демографічні втрати оцінюються 13-13,5 млн. осіб.
«Ми дуже мало зробили для того, щоб увічнити пам’ять усіх тих, хто загинув у роки Другої світової війни. Ми забули про військовополонених, остарбайтерів, тих, хто воював за самостійну Україну. Це все дуже важко відновлювати». Історик вважає, що необхідно відновити проект Книги пам’яті України, 250 томів яких уже видано.

Говорячи про участь українців у лавах Червоної армії, Ярослав Пилявець наголосив на тому, що термін «українці» можна розуміти по-різному: вузько – це ті, хто етнічно є українцями або називає себе так, і більш широко – це всі, хто проживав на території України. Часто таке різне розуміння терміну є причиною у розбіжностях даних про загиблих. За деякими підрахунками, український народ дав до лав Червоної армії дав 6 мільйонів бійців, кожен другий з них загинув, а кожен другий з тих, хто залишився живим, став калікою.

Відомо, що на початок вторгнення німецьких сил на територію СРСР Червона армія налічувала понад 5 млн. осіб. З них українці становили від 1 до 1,5 млн. Точну цифру історики не можуть сказати через складнощі з доступом до архівів, велика кількість документів утаємничена, особливо, що стосуються питань, пов’язаних з етнічним складом.

«Перші цифри про національний склад належать до 1 січня 1943 року, – каже Ярослав Пилявець. – У праці дослідника Артем’єва вказано, що 11,8 % ЧА складали українці. Кількість вояків-українців почала зростати після того, як Червона армія входить на територію України і починає звільняти її від нацистів. Червоноармійцями стає близько 4,5 мільйона українців».

Історик наголосив, що чимало українців було в командуванні Червоної армії, зокрема Григорій Кулик, Семен Тимошенко, Черняховський, Ворошилов, Будьонний. Першим, хто підняв прапор над Рейстахом, був виходець із Сумщини Олексій Берест. Льотчик-винищувач Іван Кожедуб став тричі Героєм Радянського Союзу. Акт про беззастережну капітуляцію Японії 2 вересня 1945 року підписав українець генерал-лейтенант Кузьма Дерев’янко.
Як зауважив Володимир В’ятрович, відзначаючи 9 травня, ми часто забуваємо про те, що війна тривала далі і закінчилася аж 2 вересня 1945 року.
Юрій Шаповал розповів, що багато українців було вояками армій союзників Антигітлерівської коаліції. Так, у висадці американців на європейських континент у 1944 році брало участь близько 40 тисяч американських українців. «Не варто забувати, що війна почалася 1 вересня 1939 року. Радянська пропаганда говорить лише про 1941-1945 роки, цілих 2 роки викинуто з історії. Українці воювали на боці союзників в тихоокеанському регіонів, Африці, польській армії Андерса».

За словами Шаповала, у Вермахті воювало 1 мільйон виходців з Радянського Союзу, з них 250 тис. – українці. У когось із них були ідейні переконання, а в когось не було вибору. Потрібно дослідити мотивацію усіх цих людей.

Пан Юрій зазначив, що за 23 роки незалежності був неправильний підхід до святкування Дня Перемоги: «Ми святкували перемогу Радянського Союзу, забувши про усіх тих, хто пережив війну. Війна – це не все так однозначно. Є ще військовополонені, ті, хто воював за незалежну Україну, остарбайтери. Допоки ми не зруйнуємо радянський міф, доти підпадатимемо під ідеологічний вплив Росії. Україна має відзначати Перемогу по-своєму».

Володимир В’ятрович зауважив, що говорячи про співпрацю українських націоналістів з нацистами, забувається, що націоналісти всього на 2 тижні довше співпрацювали з нацистами, ніж Йосиф Сталін. Після проголошення Акту відновлення Української Держави, не погодженого з німцями, були заарештовані очільники ОУН, а Степан Бандера усю війну відсидів в німецькому концтаборі Заксенгаузен.

У німецьких документах 1941-1942 років зазначено, що, крім ОУН(б), немає жодного серйозного руху опору. Перша антинімецька акція УПА сотні Перегіняка-«Коробки» була здійснена вночі з 7 на 8 лютого 1943 на райцентр Володимирець.

В’ятрович зазначив: «Радянська влада знала про боротьбу УПА проти нацистів, проте у своїй пропаганді і далі говорила про її співпрацю з німцями. Німці натомість подавали інформацію так, що УПА – це спецоперація Кремля».

Влітку 1943 року антинімецька боротьба з Волині перекинулась на терени Галичини, де було створено УПА-Захід. Виникали цілі «повстанські республіки» – території, які контролювалися УПА. З метою придушення повстанського руху німці проводили масштабні військові операції із використанням військових.
Ярослав Антонюк розповів, що за підрахунками рівненського історика Денищука, лише протягом 1943 року було зафіксовано 2956 бойових зіткнень упівців з німцями. Він зауважив, що існує міф про те, що в УПА були тільки галичани: «Насправді в УПА приймали різні національності. Гаслом УПА було «Воля народам – воля людині!».
За підрахунками Патриляка, жертвами антинімецьких операцій Української повстанської армії стало 12-13 тисяч німців: «Цифра не співмірна із загальними втратами в Другій світовій війні, - каже В’ятрович. - Проте, якщо порівнювати, скільки німців загинуло від рук польських чи радянських партизан, то це співмірні цифри».
Що стосується відзначення 9 травня, Володимир В’ятрович наголосив, що українці мають говорити про олюднення Дня Перемоги: «Ми не маємо проводити військові паради, ми маємо говорити про солдатів. Цей день має стати даниною пам’яті про загиблих. Військові паради є формою пропаганди війни, потрібно допомагати ветеранам та вшановувати загиблих. Не можна виховати українського патріота на радянському патріотизмі. Наша час показав, що між цими двома поняттями є чітка межа».

Прес-центр Центру досліджень визвольного руху

Джерело: www.cdvr.org.ua

Пошук

Важливо знати…

160 років від дня народження Івана Франка

Детальніше...

160 років від дня народження Софії Русової (1856-1940), вченого, педагога, громадського діяча, засновниці українських жіночих організацій, члена Центральної Ради

Детальніше...

150 років від дня народження Миколи Василенка,

Детальніше...

145-річчя від дня народження Лесі Українки, видатної української поетеси, громадської діячки

Детальніше...

130 років від дня народження Марійки Підгірянки, української поетеси

Детальніше...

115 років від дня народження Валер’яна Підмогильного, українського письменника

Детальніше...

175 років від дня народження П.Тичини, українського письменника

Детальніше...

135-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МАРІЙКИ ПІДГІРЯНКИ

Детальніше...

Голодомори в Україні

Детальніше...

Битва під Гурбами: довідка про битву .

Детальніше...

Берестецька битва матеріал з Вікіпедії - вільної енциклопедії.

Детальніше...

12 лютого 1945 року під час сутички зі спецзагоном НКВС загинув справжній патріот, борець за волю України Дмитро Клячківський (Клим Савур)
Детальніше...

17 лютого 1892 р. народився Йосиф Сліпий (Коберницький) – митрополит, кардинал і Патріарх УГКЦ. 
Детальніше...

Корисні посилання