Юрій Шумовський

Інна НАГОРНА

Невідчахнута гілка

Усе далі у забуття відходять імена подвижників, які творили для слави рідного краю, які не шкодували ні власного часу, ні здоров’я, ні свого мізерного заробітку, аби звернути увагу світу на глибинну історію Волині, на культурні набутки волинян, приховані від сучасників пластами тисячоліть. І прабатьківська земля не може цьому зарадити – то через власну байдужість, то через матеріальну скруту. А то й через традиційне твердження, що немає пророка у рідній землі.

Між тих імен серед перших проглядається з відстані часу отець Юрій Шумовський. Постать цікава, своєрідна, великого інтелектуального засягу.

Тож коли Улас Самчук розпочав видавати у Рівному часопис «Волинь», то одразу ж залучив Ю.Шумовського до активної співпраці. І вже в першому числі «Волині» було вміщено його розвідку про «Охорону мистецтва й пам’яток». А згодом його краєзнавчі матеріали досить часто з’являються на сторінках цього часопису та інших тогочасних видань. До речі, як і матеріали його близького друга – священика Михайла Носаля,  настоятеля Свято-Успенського храму на Омелянах у Рівному.

Юрій Федорович Шумовський народився 23 березня 1908 року в с.Мирогоща Дубенського повіту Волинської губернії у священицькій родині (нині Дубенський район Рівненської області). Навчався у Дубенській гімназії імені Конарського та в Крем’янецькій духовній семінарії. У 1932 році закінчив православний богословський факультет Варшавського університету і одержав диплом магістра богослов’я. Тоді ж висвятився на священика. Згодом закінчив ще й філософський факультет (відділ археології), захистивши працю «Доісторичні погребальні культи на Волині».Саме в царині археології Ю.Шумовський і досягнув найвидатніших здобутків.

У 1939-1941 роках він працював археологом у Рівненському історико-краєзнавчому музеї, згодом – його директором до 1944 р. Емігрувавши на Захід, займався археологією у Франції, Америці, викладав в університетах США, вів наукову роботу. Його численні книги та статті відомі в багатьох країнах, перекладені англійською, французькою, російською, польською мовами. Він був широко знаним у науковому світі – дійсним членом поважних наукових товариств у Нью-Йорку, Парижі, Лондоні, Дакарі, Вінніпезі. От тільки на Батьківщині ім’я професора Юрія Шумовського взагалі не згадувалося, не кажучи вже про видання його праць. Та й нині із друкованого можемо назвати хіба що метеликову кількасторінкову книжечку «Дещо про наші писанки», видану письменником Миколою Пшеничним у Дубні ще в 1994 році.

Тим часом археолог Юрій Шумовський – величина, якої, як мовиться, не тільки не обійти, а й конем не об’їхати. Не кажучи вже про Волинь, про Україну, а й у світовому масштабі.

Взяти хоча б, для прикладу, його пошуки в Африці. Йому, звичайно ж, були відомі давні твердження істориків-дослідників, що під час згадуваного в Біблії виходу євреїв із Єгипту одна з єврейських общин не пішла із Мойсеєм, а згодом окремо вирушила на захід Африки і там стала пустельним кочовим плем’ям. Тож заповітною мрією археолога Ю.Шумовського стало знайти сліди того відчахнутого племені. І цій мрії судилося здійснитися!

Однак про це – згодом. Бо офіційно – спочатку Юрій Шумовський був усе ж таки вчителем. Коли в 1932 році він висвятився на священика, то одержав призначення на роботу в Дубенську державну гімназію імені С.Конарського. А з 1 вересня 1934 року до 25 червня 1935 року викладав українську мову в молодших класах і релігію в усіх класах Рівненської приватної української гімназії.

Ось промовистий спогад про Шумовського-вчителя тодішньої його учениці гімназистки-восьмикласниці Галини Книш (у заміжжі – Боа):

«На все життя запам’яталася мені одна жалібна богослужба-панахида по Героях, що загинули під Крутами, яку відправив наш гімназійний панотець Юрій Шумовський.

Було це 17 лютого 1935 р.  Дата тримається в пам’яті, бо переховалась у мене знимка, зроблена того ж дня перед панахидою. Це була моя кляса восьма і отець Юрій Шумовський. Знялися ми на снігу під гімназійним будинком.

Того пополудня всі учні і професори та директор Яків Федорович зійшлися в залі, де о.Юрій Шумовський своїм звучним тенором, дуже гарно відправив заупокійне богослужіння за Героїв під Крутами та «за всіх тих, що свої голови за волю України зложили».

При співі «Вічная пам'ять» ми всі, як один, стали навколішки. Заходяче сонце через вікна освітлювало наші похилені постаті, нашу скромну, тиху залю, виповнену запахом кадила, та нас всіх як одну нерозривну сім’ю, що щиро молилась Всевишньому за своїх жертвенних братів, що в нерівнім бої полягли за Правду і за Україну. Я ще тоді подумала, що той урочистий, зворушливий момент залишиться назавжди живим в моїй пам’яті».

Про нього, як про викладача релігії Рівненської гімназії, згадує у своїй книжці «Про близьке здалека» і колишній заступник директора цього навчального закладу Михайло Гуцуляк. Правда, його розповідь вийшла здебільшого не про Шумовського-вчителя, а про Шумовського-археолога:

«Отець Юрій учителював в нашій гімназії, здається, всього один рік. Пізніше він перекинувся на археологію і на тій ділянці зробив дуже багато, розкопуючи на Волині різні старовинні замчиська та гроби…

По Другій світовій війні Шумовський покинув свою батьківщину, але дальше займався розкопками, навіть в Африці. Призбиравши багато знання з археології на Волині та в світі, написав декілька окремих праць та цілу низку статтей, що порозкидані по різних часописах і журналах»/

Знаходимо й інші згадки про нього:

Проф. Ю.Шумовському в 1942 році вдалося знайти палео-мастодонта в с.Велігори біля Рівного. Це одинокий екземпляр, знайдений до цього часу в Україні з-перед 350000 літ».

«Музей барона Штейнгеля мусів зникнути з приходом більшовиків на західні українські землі, і завдяки Ю.Шумовському вдалося багато дечого врятувати з нього та перевезти до зорганізованого ним музею в Рівному, чи Дубні.

Один із найвизначніших українських краєзнавців минулого століття, автор знаменитої праці «Стара Волинь і Волинське Полісся» Олександр Цинкаловський теж стверджує:

«Відомим дослідником-археологом М(ирогощі) і околиць був Юрій Шумовський, завдяки якому багато музеїв збагатилося численними експонатами».

І вже в наші дні молодий краєзнавець, співробітник Дубенського державного історико-культурного заповідника Юрій Пшеничний, аналізуючи історію археологічних досліджень на Дубенщині, робить висновки, що саме Ю.Ф.Шумовський стояв біля витоків зародження музейної справи в місті Дубно.

«Маючи повноваження представника Варшавського археологічного музею, краєзнавець дослідив ряд об’єктів на території нашого краю, про які писали місцеві газети того часу. Про дослідження Ю. Шумовського багато писали польські газети у 1935-1937 рр.

Ю.Шумовський належить до основоположників музею у м. Дубні, який мав археолого-антропологічне спрямування і розташовувався у міській ратуші. У вересні 1939 року зібрані експонати були вивезені до Варшави, де й досі прикрашають археологічну експозицію».

Отож нині в Дубенському державному історико-культурному заповіднику, де зберігаються навіть експонати із розкопок археолога Ю.Шумовського в Африці, його знахідки під час археологічних розкопок у рідному краї експонуються, на жаль, тільки у малюнках.

До речі, про дослідження Ю.Шумовського в Африці маємо цікаву розповідь письменника Євгена Цимбалюка на сторінках літературно-крєзнавчого журналу Рівненщини «Погорина». Надруковано її під промовистим заголовком «Як археолог із Волині натрапив на слід племені Мойсея». Із розповіді довідуємося, що «він став першим з українців дослідником Африки. А ще першим з усіх учених-істориків світу довів, що знайдене африканське плем’я («Пель» – І.Н.) – це саме та «відчахнута гілка» від Мойсейового народу… Африці наш земляк безпосередньо присвятив аж сім довгих років – із 1950 по 1957. А заодно доволі тривалий час провів у гурті племені «Пель».

Знайомство Уласа Самчука з о.Юрієм Шумовським було аж ніяк не випадковим. Про священицьку родину з Мирогощі письменник чув багато, зокрема, і від Степана Скрипника. А з Юрієвим братом Арсеном та його сім’єю дружив. У спогадах «На білому коні» та «На коні вороному» імена Шумовських згадуються неодноразово:

«Дуже милі, щирі й приємні стосунки з родиною Арсена і Ганни Шумовських».

«Вечором у нас вдома влаштували концерт, на якому виявив свої музичні таланти на піаніно Арсен Шумовський виконанням з Лисенка, Чайковського, Сібеліуса».

«В кінці жовтня (1943 р. – І.Н.) ми з Арсеном Шумовським вирішили зробити прогулянку до Галичини і побачити, що там робиться…

Роздобули тягарове авто Цукротресту, в якому працював Шумовський, і одного доброго ранку вирушили в дорогу. Ми мали намір заїхати спочатку до Львова, а опісля до Яворова, де жила тоді дочка Шумовських Аріядна зо своїм чоловіком малярем Богданом Стебельським»...

До речі, саме Богдан Стебельський згодом у своїх статтях знайомитиме світ із здобутками науковця-археолога Юрія Шумовського.

У списку членів-наукових співробітників еміграційного Інституту Дослідів Волині серед імен двадцяти достойників читаємо : «Проф. П. Шумовський, Париж, Франція. Проф. Ю.Шумовський, Джаймека, США. Інж. А.Шумовський, Торонто. Канада» (Літопис Волині, ч.5, с.18). Отож знамените «гніздо Шумовських» підтверджує свою знаменитість і поза Батьківщиною, служачи їй.

У п’ятницю, 19 лютого 2016 року, в Літературному музеї Уласа Самчука в Рівному (вул.Петлюри, 17) відбудеться “Свіча пам’яті”, присвячена 111-ій річниці від дня народження Уласа Олексійовича Самчука.

За програмою заходу відбудеться відзначення цьогорічного лауреата Рівненської міської літературної премії імені Уласа Самчука та презентація книги із серії “Бібліотечка Літературного музею Уласа Самчука в Рівному” – Юрія Шумовського «Луна далеких віків» (упорядник Інна Нагорна). Початок о 12-ій годині .

Нехай же і  скромне видання, здійснене у серії «Бібліотечки Літературного музею Уласа Самчука в Рівному», теж посвідчить, що археолог отець Юрій Шумовський був і залишається не відчахнутою гілкою нашої Волині.

Інна Нагорна,
завідувач  Літературного музею
Уласа Самчука в Рівному