150 років від дня народження Миколи Василенка,

Print PDF

історика, громадського і політичного діяча; президента Всеукраїнської академії наук; члена ТУП, Української Центральної Ради, голови Ради міністрів, міністра освіти, голови Державного Сенату.

Василенко Микола Прокопович народився 2 лютого 1866 року у селі Есмань, нині Глухівського району Сумської області. Після закінчення прогімназії в місті Глухові та Полтавської гімназії Микола Прокопович Василенко навчався на історико-філологічному факультеті Дерптського університету.

1890 року він захистив наукову працю «Критичний огляд літератури із історії земських соборів» і дістав звання кандидата російської історії.

В подальшому в Києві вдосконалював фахові знання, відвідуючи лекції професорів університетуВ. Антоновича, В. Іконнікова, О. Лазаревського та ін., друкував наукові статті у часописі «Киевская старина».

У 1893—94 рр. з'явились перші ґрунтовні наукові праці М. Василенка, зокрема монографія «Сервітути і сервітутне питання у Південно-Західному краї».

Починаючи від 1890-х рр. Микола Василенко працював в Історичному товаристві Нестора-літописця (від 1919 р. — голова товариства), в Архіві давніх актів, був співредактором часопису «Киевская старина». Також працював викладачем історії в київських гімназіях, протягом 1903—05 рр. — співробітник Київського губернського статистичного комітету. Був членом Київської старої громади, інших громадських і культурних товариств.

У 1905—07 рр. М. Василенко редагував газету «Киевские отклики». Симпатизував революції 1905 року.

За нелегальний збір коштів на допомогу робітникам Києва й Петербурга, підтримку повстання саперів 1905 р. в Києві, зв'язки із революційними діячами, публікацію в «Киевских откликах» статей «антидержавного» змісту М. Василенка засуджено до року тюремного ув'язнення, яке він відбув у сумнозвісній в'язниці «Крести» у Петербурзі. Під час перебування у в'язниці вивчав право та екстерном склав іспити за програмою юридичного факультету Новоросійського університету (Одеса).

1909 року Миколу Василенка обрано приват-доцентом Київського університету. В 1910 р. М. Василенко здобув науковий ступінь магістра права. Однак через «політичну неблагонадійність» царська адміністрація заборонила йому викладати у вищих навчальних закладах. Він працював товаришем присяжного повіреного Одеської судової палати.

Микола Василенко був членом Товариства українських поступовців, а 1910 року вступив до російської партії кадетів, яка, погоджуючись на українську мову в школах, суді, церкві, виступала проти автономії України, обстоювала збереження єдиної, неподільної Росії. Належність до кадетської партії позначилась на стосунках М. Василенка з діячами українського національно-визвольного руху.

У 1917 році Василенко ввійшов до міністерства народної освіти Тимчасового уряду як Товариш міністра. Пізніше вченому не раз докоряли цим. Хоч насправді робота вчених у Тимчасовому уряді була не суто політичною, скоріше, це була спроба використати засоби політики для поліпшення організації вищих навчальних та наукових закладів. Однак, побачивши марність своїх зусиль, Микола Прокопович повернувся до Києва, де з листопада 1917 р. став викладати на кафедрі української історії університету св. Володимира.

Після встановлення гетьманату Василенко пристав на пропозицію створити кабінет міністрів. 30 квітня 1918 р. його було призначено виконуючим обов'язки голови Ради міністрів, а 2 травня - міністром освіти. Звісно, він розумів непевність тої влади, неоднозначність свого становища. Але ж хтось мав діяти, аби вивести Україну з безвладдя. Василенко на цій посаді бачив реальну можливість активізувати культурно-організаційну роботу, маючи на меті національне відродження і через нього відродження державності.

Великих зусиль доклав Микола Прокопович, аби переконати гетьмана Скоропадського створити комісію для вироблення законопроекту про заснування УАН, провести закон про заснування Академії і статут, включити в державний бюджет кошторис Академії та національної бібліотеки. Значною мірою завдяки йому були відкриті державні українські університети у Києві та Кам'янці-Подільському, п'ятдесят нових українських загальноосвітніх шкіл, вжито заходів щодо впровадження української мови в школах України.

Після встановлення радянської влади Василенко продовжував викладацьку і наукову діяльність. 26 липня 1920 р. його було обрано академіком. Відтоді робота в Академії поглинає його. Він стає головою комісії по вивченню західно-російського та українського права при соціально-економічному відділі УАН, а також редактором "Записок" цього ж відділу. 18 липня 1921 р. Академія обирає його Президентом. Понад сім місяців очолював він Академію у тяжкий час голодомору 1921 року, аж доки не був змушений зректися президентства через брутальний тиск наркомосвіти і всупереч волі Спільного Зібрання.

У вересні 1923 р. Миколу Прокоповича несподівано арештували у справі "Київського обласного центру дії". Ось головні пункти з обвинувального акту, опублікованого 1 березня 1924 р.: 1) займаючись контрреволюційною діяльністю, "Київський обласний центр дії" прагнув до знищення диктатури Комуністичної партії, вбачаючи шлях до цього в демократизації Рад: боровся за введення в Росії загального таємного і рівного виборчого права, сприяв пожвавленню діяльності легальних некомуністичних товариств і організацій; 2) звинувачені таємно листувалися з еміграцією і надсилали статті в безпартійний журнал "Новь", що видавався за кордоном; 3) звинувачені видавали військові таємниці ворожим Росії державам, а саме Польщі і Франції.

Слідство зробило все, аби "довести" київським професорам шпигунство, але під час судового розгляду виявилася абсурдність цього. Із звинувачень лишилися - демократичні переконання і видані за кордоном статті...

7 квітня закінчився суд: чотирьох звинувачених (одна з них - жінка) засудили до страти, велику групу (до якої увійшов і Василенко) - до десятирічного ув'язнення. Вирок вразив усіх своєю жорстокістю і несправедливістю.

10 квітня 16 академіків звернулися до влади з листом про пом'якшення вироку. Тим часом Політбюро ЦК КП(б)У 25 квітня 1924 р. постановило: "Считать, что Василенко самим фактом осуждения за шпионаж с лишением прав должен бЫть исключен из числа академи-ков".

Шельмуючи академіків поодинці, партійно-державні структури в 1924 р. ще не мали безмежної влади над усією Академією. П'ять офіційних клопотань подала ВУАН, занепокоєна долею свого колеги.

У травні Мала Президія ВУЦВК переглянула вирок. Чотирьом звинуваченим страту було замінено десятьма роками ув'язнення, а іншим (в їх числі Василенку) - покарання скорочено наполовину.

У тюрмі стан здоров'я Миколи Прокоповича вкрай погіршився. Довелося перевести його з камери до тюремної лікарні. Нарешті ВУЦВК замінив ув'язнення на адміністративну висилку до Оренбурга, і в жовтні він вийшов на волю. А на початку 1925 р. вдалося добитися скасування рішення про висилку - його було помилувано і "звільнено від усіх заходів соціального захисту". Проте тавро контрреволюціонера та "благо-болтающего профессора", як назвав його М.Скрипник, не було знято з нього до кінця життя.

1925 року Василенко повертається до Академії. Знову береться за видання "Записок соціально-економічного відділу ВУАН" та праць Комісії для вивчення історії західно-руського та українського права. Однак важкі переживання - прилюдний процес, ув'язнення - позначилися на його здоров'ї. Останні роки -1933-1935 - були справжньою мукою, він поволі втрачав здатність ходити, не міг сам підвестися з крісла, місяцями не спав, майже втратив голос, зір. Але розум лишався світлий. Він і далі займався науковою роботою, збирав матеріали про становище козаків на Україні після 1782 р. Сподівався написати книжку, коли покращає здоров'я. Але краще не стало. 3 жовтня 1935 року він помер.

Лише у липні 1991 р. його було реабілітовано.

Пошук

Важливо знати…

160 років від дня народження Івана Франка

Детальніше...

160 років від дня народження Софії Русової (1856-1940), вченого, педагога, громадського діяча, засновниці українських жіночих організацій, члена Центральної Ради

Детальніше...

150 років від дня народження Миколи Василенка,

Детальніше...

145-річчя від дня народження Лесі Українки, видатної української поетеси, громадської діячки

Детальніше...

130 років від дня народження Марійки Підгірянки, української поетеси

Детальніше...

115 років від дня народження Валер’яна Підмогильного, українського письменника

Детальніше...

175 років від дня народження П.Тичини, українського письменника

Детальніше...

135-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МАРІЙКИ ПІДГІРЯНКИ

Детальніше...

Голодомори в Україні

Детальніше...

Битва під Гурбами: довідка про битву .

Детальніше...

Берестецька битва матеріал з Вікіпедії - вільної енциклопедії.

Детальніше...

12 лютого 1945 року під час сутички зі спецзагоном НКВС загинув справжній патріот, борець за волю України Дмитро Клячківський (Клим Савур)
Детальніше...

17 лютого 1892 р. народився Йосиф Сліпий (Коберницький) – митрополит, кардинал і Патріарх УГКЦ. 
Детальніше...

Корисні посилання