портал книг
торрент
онлайн кино
игровой портал
все для компьютера
онлайн кино
Її творчий подвиг
Сьогодні українські шанувальники художнього слова знають письменницю Докію Гуменну як оригінальну майстриню, творця великих епічних полотен, цікавих нарисів та досліджень прадавньої минувшини України. Однак, знають здебільшого через посередництво засобів масової інформації, бо самих її творів дістати непросто.
Тим часом творам Докії Гуменної дали високу оцінку найавторитетніші літературознавці з діаспори. Так, Юрій Шевельов акцентував на тому, що «дійсність схоплено і показано надзвичайно широко. Процес розкладу українського побуту, культури, родини тощо подано надзвичайно переконливо». А відомий професор Юрій Бойко писав: «Роман Д. Гуменної треба студіювати в школі. З ним повинен обізнатися кожен, хто хотів би збагнути все найістотніше в житті української інтелігенції». «Докія Гуменна, як митець-дослідник, як психолог і візіонер зуміла відтворити дух і провідне місце української людини, відшукати якнайглибші джерела її історичного існування і тим поглибити історичне буття нашого народу», - відзначив у свій час Григорій Костюк.
Народилася Докія Кузьмівна Гуменна в селянській родині 23 березня 1904 р. в с Жашків на Київщині (нині Черкащина). Дід з батьківського боку був хліборобом, мати, Дарія Кравченко, походила із збіднілого шляхетського роду. Вона прищеплювала доньці любов до народних традицій, фольклору. Батько Докії, не маючи хазяйських нахилів, спробував зайнятися торгівлею, але успіху не мав. Полюбляв музику, сам навчився грати на скрипці та сопілці.
Докія закінчила середню педагогічну школу в м. Ставищах, де її навчав відомий письменник Дмитро Загул з Буковини. Вищу освіту здобула в Київському інституті народної освіти (ІНО) на літературному факультеті, де викладали професори М. Грушевський, О. Оглоблін, М. Зеров, П. Пилипович.
Навчаючись у Києві. Д. Гуменна за підтримки Сергія Пилипенка друкує в журналах перші свої невеликі оповідання про тогочасну сільську молодь, її спрагу до знань, інтереси і мрії. Перше оповідання «В степу» було надруковане в журналі «Сільськогосподарський пролетар», а згодом її твори друкувалися у журналах «Глобус», «Життя і революція», «Червоний шлях», «Літературний журнал».
З 1950 року письменниця живе і працює в Америці. Її твори публікуються на сторінках журналів і газет “Київ”, “Нові дні”, “Наше життя”, “Український Прометей”, “Свобода”, “Українські вісті”, “Новий шлях” та інших.
За кордоном Докія Гуменна написала і видала (здебільшого власним коштом) ряд книжок — повісті “Мана”, “Велике цабе”, роман-хроніка “Хрещатий Яр”, роман-скарга “Скарга майбутньому”, казка-есей “Благослови, Мати”, роман “Золотий плуг”, есей “Родинний альбом”, спогади “Дар Евдотеї”, нариси “Багато неба” та інші.
Літературну спадщину Докії Гуменної поділяють на твори про прадавню Україну, про сучасну Україну, а також казкові твори — всі вони являють собою справжнє мереживо думок, вигадок, міфологічних подій, історій, фантазій.
Поряд з літературною діяльністю письменниця вела активне громадське життя. Без її участі не відбувалася жодна культурно-освітня подія в Нью- Йорку. Її можна було зустріти в різних українських організаціях, вона, передусім, брала активну участь в діяльності Української православної церкви. Однак серед цієї суспільної праці вона проявляла особливо високу активність у середовищі українських літераторів Нью-Йорку. За її участю засновано Об’єднання українських письменників в екзилі “Слово”. Докія Гуменна входила в Управу “Слова” разом з такими письменниками, як У.Самчук, Г.Костюк, Ю.Лавріненко, Б.Кравців.
Померла письменниця 4 квітня 1996 року в Нью-Йорку, похована у містечку Бавнд-Брук.
У грудні 1923 року до ЦК Спілки селянських письменників «Плуг» надійшла заява від дев’ятнадцятилітньої дівчини, котра звірялася в ідеологічному розриві з батьками та самокритикувалася з того приводу, що «міщанське оточення» спричинилося до розвитку в ній «глибокого індивідуалізму”, подолати який вона сподівається з допомогою свого членства у “Плузі”. Так і було підкреслено наприкінці заяви: “Бажаю вступити до “Плугу” тому, що надіюсь тут викувати в собі міцну пролетарську ідеологію”.
Подібних документів до “Плугу” надходило у ті роки багато, однак цей, від Докії Гуменної, вирізнявся особливою щирістю і довірливістю. І у 1924 році письменниця стає членом письменницької організації “Плуг”.
Студентські публікації Гуменної не мали активного продовження. Молодій авторці повертають з редакцій написане, нарікаючи на “ідеологічну невитриманість”.
За рівнем талановитості ці твори, написані здебільшого в реалістичній і в імпресіоністській манерах, не привернули до себе якоїсь значної уваги, та й, як виявилося, у щирому прагненні пройнятися “міцною пролетарською ідеологією” Докія Гуменна натрапила на нездоланні для себе перешкоди. “Воліла писати так, як очі бачили; тут же наростала лавина лакувальницької, славослівної літератури, офіційно заохочувалася, у першу чергу , “естетика” “маршо-лозунгової” творчості, що націлювала на захоплене відображення реалій і тенденцій, пов’язаних з побудовою “найпрогресивнішого у світі суспільного ладу”. А як же бути з природним прагненням до обстоювання престижу своєї нації, своєї мови, чому більшовики протиставляли російськомовний “інтернаціоналізм”?
З цими сумнівами у 1928 та 1929 роках Докія Гуменна побувала за відрядженням від “Плугу” на Запоріжжі та на Кубані, і після опублікування репортажів з цих поїздок під назвами “Листи із степової України” та “Ех Кубань, ти Кубань хлібородная” враз стала широкознаною, навіть знаменитою. Але не прекрасну “комуну” побачила письменниця на власні очі, а реальну, що її характеризувала маса негативів — від фактичної, але старанно маскованої нерівності керівників і рядових членів, до статевої розпусти в середовищі комунарів.
“Листи із степової України” та “Ех Кубань...” ще не вийшли окремими виданнями, Д.Гуменна намагалася “реабілітуватися” іншими публікаціями (повість “Кампанія” — про колективізацію на Київщині). Та ярлик “куркульська агентка в літературі” переслідував уже її скрізь.
Письменниця виїхала на кілька місяців до Туркменії вивчати східні мови. Повернувшись до Києва, намагалася знову писати художні твори на теми сім’ї, моралі (“Жадоба”, “Вірус”), але постійно зазнавала критики. У березні 1932 року Гуменну виключили з “Плугу”, заборонили друкуватися. Позбавлена можливості друкуватися, Докія мусила працювати секретаркою, стенографісткою у київських установах, виїздила в археологічні експедиції. Обдарована сильною волею й жагою до життя, до праці, Д.Гуменна за таких складних умов не зламалася. Вона писала без надії на публікацію. Так тривало до 1939 року, коли журнал “На зміну” надрукував нарис “Трипільська статуетка” та “Оповідання про мустьєрського хлопчика”, а журнал “Радянська література” — “Перший іспит кочівницького сина Чари”.
У 1940 році була надрукована повість “Вірус” і нарис “3 історії сивої давнини”. Але історія повторюється знову. Письменницю звинувачують у згущенні барв, якими вона змальовує все, що потрапляє під руку, в узагальненні всіх негативних явищ і викривлення образу сучасної радянської людини.
Невідомо, як би склалася подальша доля Д.Гуменної, але почалася Друга світова війна. Письменниця залишається у Києві, налагоджує стосунки з членами Спілки українських письменників. У 1941 році на сторінках літературного додатку до тижневика “Українське слово”, що виходив під редакцією Олени Теліги, Гуменна опублікувала новелу “Пахощі польових квітів”.
Через деякий час фашисти знищили Спілку письменників України та її чільних представників. Голову Спілки письменників Олену Телігу та її чоловіка Михайла, Ірлявського, Рогача розстріляли в Бабиному Яру під Києвом. Оскільки Докія Гуменна на людях майже не з’являлася, в Києві подейкували, що вона замордована гестапо.
Письменниця пильно приглядалася до життя українського народу під час німецько-фашистської окупації, занотовувала факти, характери, ситуації — все це лягло в основу роману “Діти Чумацького Шляху”, над яким вона почала працювати, і задуманого роману-хроніки “Хрещатий Яр”.
Восени 1943 року Докія Гуменна подалася до Західної України. Кілька її оповідань, новел і нарисів з’явилося на сторінках львівських журналів і газет. Книгу “Епізод з життя Європи Критської”, виданому в Нью-Йорці в 1957 році, письменниця написала у 1944 році. Це феєрія про синьооку дівчинку-Україну, про стару Європу, про Любов, про життя. Докія Гуменна передрікає в своїй казці значну роль України в майбутньому Європи і всього людства. Багато що у цій казці нагадує сучасні реалії українського життя, зокрема наші співвітчизники-заробітчани працюють у Європі.
Далі була Австрія, табір для переміщених осіб у Зальцбурзі. В Австрії письменниця працювала в редакції журналу “Керма”, на сторінках якого були вміщені окремі її твори, зокрема новела “Прекрасна аномалія”, водевіль “Премудрі розумники”, оповідання “Наталка будує Європу”. У видавництві “Нові дні” було надруковано збірку оповідань “Куркульська Вілія”. Згодом Докія Гуменна опинилась в Мюнхені, де у видавництві “Українська трибуна” вийшли томи роману-хроніки “Діти Чумацького Шляху”.
У тривогах, роздумах, нервовому перенапруженні минали нелегкі місяці перебування багатьох тисяч українців, яких в останній рік страшної війни доля закинула в табори для переміщених осіб. Багато людей, рятуючи життя перед більшовицькою неволею, Сибіром , засланням, опинилися за межами рідної землі і їх тривожило одне питання: “Що буде далі?”.
Докія Гуменна вважала (і не безпідставно), що американці — люди свободи, і вони не дадуть на поталу Москві тих українців, які відмовлялися повертатися до СРСР.
На початку грудня 1945 року в Німеччині було започатковано Мистецький Український Рух (МУР). МУР — своєрідна організація українських письменників поза межами рідної України. Головою МУРу було одностайно обрано Уласа Самчука, його заступником — Юрія Шевельова (Шереха). Докія Гуменна пізніше ввійшла у ревізійну комісію
У своїй книзі нотаток й листів “Планета Ді-Пі” Улас Самчук згадує: “ У нас гостює Докія Гуменна, письменниця з часів совєтських, членкиня літературного об’єднання “Плуг”, у нас тут ще мало знана, але авторка кількох нових, ще не виданих творів, з яких особливо мене цікавить рукопис її епічного твору , типу моєї “Волині”, в кількох частинах “Діти Чумацького шляху”. Дуже близька мені за професією, але далека за вдачею, цікава, своєрідна, осамотнена людина, повна горечі і невдоволення, чого їй не беремо за зле і жаліємо, що не можемо помогти їй у її боротьбі за життя.
Їздили з нею відвідати Веретенченків, що живуть у селі Вольфшлюгені… Робимо старання, щоб Докію Гуменну примістити у нашій оселі, але УНРРА не йде нам на руку.
21 лютого (1947р.-О.Н.) Учора, в товаристві найближчих, пригадали сорок другий рік мого народження. Була Докія Гуменна, Рая і Григорій Костюки, Марія і Дмитро Нитченки... Навіть співали. Докія має приємний, теплий голос і знає чимало запашних пісень....
Сьогодні Докія від’їхала...”.
“ 15 квітня. Під сонячною благодаттю, за ясних теплих днів та зоряних свіжих ночей, відсвяткували ми наш Великдень. Прибула до нас з Діллінгену Докія Гуменна...” . «Путівник по фондах відділу рукописів Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України інформує, що у фонді №195 зберігається 8 листів У.Самчука до Д.Гуменної і 5 листів Д.Гуменної до У.Самчука. А в книзі нотаток й листів «Плянета Ді-Пі» вміщено фотознімок зі святкування Великодня у 1947 році, коли Докія Гуменна гостювала у Самчуків разом із О.Веретенченком і сім'ями Г.Костюка, І.Багряного та Д.Нитченка.
Отже, у колі знайомих і друзів Докії Гуменної ми бачимо постійно Уласа Самчука. І працюючи над своїми творами, вона постійно консультувалася з п.Уласом, про це свідчать її листи письменнику. Ось один із них:
«Дорогі п.Таню і п.Уласе! Роззява — замість II книжки взяла І, тепер у Вас 2 других, а в мене 2 перших. Чи вважаєте Ви безпечним пересилати 2-гу поштою? Чи до Ульму передати, а звідти я б забрала? Від Багряного? Доїхала я дуже добре, майже ніде не чекала, тільки пересідала три рази з поїзду в поїзд. О 1-ій була вдома… Я ще й досі полемізую з п.Уласом на різні теми, а Ви напевно вже і забули про ту балаканину. Підкреслюйте олівцем мої нудоти, хочу, щоб він вилетів з мого кокону, з моєї бабки-личинки... Щиро — Докія.»
«Це стосується її машинопису “Діти Чумацького шляху”, що його ми з Танею читаємо”, - зазначив У.Самчук.
Мистецький Український Рух проводив конференції у різних містах Німеччини. 5-го листопада 1947 року у місті Майнц Кастелі відбулася конференція, присвячена емігрантській драматургії. Серед авторів драматичних творів ми бачимо і Докію Гуменну, яка читає “Епізод з життя Європи Критської”.
Завдяки діяльності МУРу, українська література не тільки не змаліла, не загубилася, не розчинилася в еміграційному морі, а явила світові чимало творів, які стали справді епохальними. Так, за добрий десяток років до “Архіпелагу ГУЛАГу” Олександра Солженіцина, який було відзначено Нобелівською премією, світові уже розповіли про те ж саме книги Докії Гуменної “Діти чумацького шляху”, Івана Багряного “Сад Гетсиманський” та Тодося Осьмачки “План для двору”.
У 1954 році в Нью-Йорку за участю Докії Гуменної відбулася нарада українських письменників, на якій було вирішено створити організацію “Слово”. Того ж року у видавництві Об’єднання Українських Письменників “Слово” у Нью-Йорку було видано книгу Докії Гуменної “Багато неба”. Саме цією книгою започаткувалася праця, що розгортається трьома серіями, а саме:
1.КРАСНЕ ПИСЬМЕНСТВО — романи, повісті, оповідання, поезії, драми, художні нариси.
2.МЕМУАРИСТИКА, що охоплює всі сфери життя останніх десятиліть українського народу — спогади, щоденники, листування та інші документальні речі.
3.НАУКА І КРИТИКА — критичні статті й есеї з літератури та мистецтва, праці з загальної історії та історії літератури, театру й мистецтва, культурно-історичні нариси, публіцистика.
Докія Гуменна активно прилучилася до діяльності “Слова” і виступила з творами в усіх трьох серіях.
Вона належала до числа тих українських письменників, які відзначаються винятковою талановитістю, працьовитістю і плодовитістю. Свідченням цього є низка її творів, три з яких побачили світ в Україні та вісімнадцять — в еміграції, де письменниця опинилася в 1943 році і де “завершила тяжкий творчий шлях спогадами “Дар Евдотеї”.
За останні два десятиліття твори діаспорних письменників Уласа Самчука, Івана Багряного, Василя Барки та ряду інших врешті стали відомими українському читачеві на Батьківщині, окремі з них навіть уведено до шкільних програм. Однак творчий доробок Докії Гуменної належить до числа майже невідомих сторінок українського літературного процесу.
Тим часом проблема жіночої долі взагалі і долі української жінки зокрема, гостро порушена в минулому столітті Докією Гуменною, актуальна й сьогодні. Навіть особливо сьогодні! Бо українські жінки масово вирушають у закордони за кращим життям, за достойними заробітками, або й просто — щоб прогодувати свою сім’ю. По різному складаються долі нинішніх добровільних роксолан, як і долі героїнь книг Д.Гуменної. Письменниця в оповіданнях та художніх нарисах передає почуття та переживання своїх землячок, глибоко розкриває їх внутрішній світ.
Розлогий літературний портрет Докії Гуменної представили українським читачам Святослав Караванський та Осип Зінкевич на сторінках тижневика «Літературна Україна» в березні 2009 року. Називаючи її «провісницею незалежності рідної України», автори наголошують: «сучасним видавцям літератури треба б зацікавитися творчістю Гуменної й видати її твори».
І ось – нове видання.
Зважаючи на наші скромні видавничі можливості, до збірки «Багато неба» включено тільки мізерну часточку із творчого доробку Докії Гуменної. Зате представлене безпосередньо проливає світло на життя й діяльність талановитих митців – наших земляків. Насамперед, це «Перервана пісня надії», ‒ творчий портрет поета, драматурга, публіциста і видатного українського культурного діяча Авеніра Коломийця. А ще – штрихи до портрета поетеси Оксани Лятуринської, розділи із роману «Хрещатий Яр» та книги «Благослови, мати!»
Книга Докії Гуменної «Багато неба» з'явилася у серії «Бібліотечка Літературного музею Уласа Самчука в Рівному», число 27.
Олександра НАГОРНА,
упорядник збірки творів Д.Гуменної
«Багато неба», виданої в Рівному.
