Із Днем Державного Прапора України! З Днем Незалежності України!

Українська національна символіка – синьо-жовтий Державний Прапор України, Державний Герб – Тризуб та Державний Гімн «Ще не вмерла України…», а також наша рідна українська мова є генетичним кодом нації, тим, що ідентифікує нас як народ з-поміж тисяч народів світу.

Ми пишаємося тим, що історія синьо-жовтого прапора та Тризуба сягає часів князя Володимира Великого. Упродовж історії Українського Визвольного Руху наші національні святині стали символами боротьби за Свободу і державну незалежність. Український національний прапор майорів у руках Січових Стрільців, героїв Крут, вояків УПА, героїв Небесної Сотні. Сьогодні він надихає наших захисників, що захищають українську землю від російських найманців на Сході України.

Указом Президента України Леоніда Кучми від 2004 року встановлено День Державного Прапора України, який відзначається 23 серпня кожного року.

 

У Рівному цьогорічні святкування розпочалися підняттям Державного Прапора на Майдані Незалежності. Почесне право виконати цю місію надано військовослужбовцям Збройних Сил України.Серед учасників урочистої церемонії – в. о. голови Рівненської Обласної державної адміністрації Ігор Тимошенко, заступник голови обласної ради Сергій Свисталюк, міський голова Рівного Володимир Хомко, представники підприємств та установ міста, громадськість, запрошені гості. Керівники Рівненської області та міста Рівного привітали мешканців Рівненщини з Днем Державного Прапора та Днем Незалежності України. Хвилиною мовчання вшанували героїв, які загинули за волю та незалежність нашої держави.

Учасниця ювілейної зустрічі «Джембор 2019» Марта Кандюк-Кузьмович розповіла, як українці у США, зокрема пластуни, виховують дітей та молодь у дусі любові до України, її національної символіки, української мови.

Учасники Установчих зборів Народного руху України за перебудову 22 липня 1989 року Роман Омельчук (народний депутат Верховної Ради України II скликання) та Мирослава Косарєва (багаторічна просвітянка та відповідальний секретар РОО ВУТ «Просвіта») прийшли на свято з прапорами, які бережуть відтоді, як їх 30 років тому, разом із побратимами-рухівцями, таємно провезли та вперше на теренах Рівненщини розгорнули у Берестечку. Привітавши присутніх, ветерани-рухівці передали свої прапори голові Рівненської обласної організації Народного Руху України Андрієві Брегіну з побажаннями берегти Україну і примножувати її славну історію новими досягненнями.

Шановна святочна українська громадо!

Вітаю Вас із величними датами в житті українського народу – Днем Державного Прапора України та головним і славетним святом – Днем Незалежності України!

Ми, українці, горді тим, що у буремні і тривожні часи кінця 80-х – початку 90-х років минулого століття вийшли на вулиці і майдани, піднявши наш національний синьо-жовтий Прапор і золотий Тризуб князя Володимира, під спів національного гімну «Ще не вмерла Україна», і змусили тодішню прокомуністичну Верховну Раду проголосити державну незалежність України. Народний Рух України за перебудову став головною рушійною силою державотворчих процесів, надихав та організовував рух мас, вів українців до Свободи і Незалежності.

У нас на Рівненщині було створено одну з найпотужніших організацій НРУ в Україні. Повставши проти тоталітарної системи, кожен ризикував роботою, заробітною платнею, сім’єю, здоров’ям, а то і життям. Однак ми керувався словами незабутнього В’ячеслава Чорновола «Хто, як не я?», які стали нашим кредо.

Ось тут, біля прапора, стоїть колона перших рухівців, сьогодні вже – ветеранів Руху. Люди довірилися нам – і ми їх не підвели, здобувши (зазначу: у мирний спосіб!) жадану і довгоочікувану Незалежність. Вітаю усіх нас із цією визначною, епохальною подією!

Адже історія України має безліч трагічних сторінок. Мільйони кращих синів і дочок України поклали життя на священний вівтар Свободи. На своїй, Богом даній, землі – по обидві сторони Дніпра – українці упродовж віків (на жаль, не виявився винятком і теперішній) змушені протистояти чужинцям-завойовникам, окупантам різних мастей, котрі зазіхають на нашу землю, і супроти яких сьогодні героїчно борються воїни-герої Збройних Сил України. «Свобода тримається на вістрі списа!» – вважали славні лицарі – козаки-запорожці. Миролюбна нація гречкосіїв несе у своїх генах незборимий поклик до волі, тому «український вояк – кращий у світі вояк». Військовою звитягою, легендарними подвигами в ім’я самостійної, суверенної, незалежної України це довели українські вояки від часів князя Святослава, Січові Стрільці, славні козаки, герої УНР та УПА, воїни неоголошеної війни на Сході України.

Як і 30 років тому, я переконаний, що з таким народом Україна обов’язково переможе у більш ніж 400-літній кривавій боротьбі проти підступного одвічного ворога України – Московії, яка чинить проти української нації політику духовного, економічного та фізичного геноциду. У двох світових війнах, трьох голодоморах, постійних репресіях Україна втратила близько 40 мільйонів чоловік. Світова історія подібних прецедентів не знає. Тому світова спільнота підтримує Україну, здійснюючи щодо країни-агресора – Росії тиск санкціями, судовими справами, роботою у міжнародних організаціях, громадських об’єднаннях тощо. Українська держава займе своє заслужене місце серед Європейських держав світу, адже Україна – це Європа, її самісінький центр.

Я закликаю нашу молодь пишатися тим, що ми є українці – представники героїчної нації славних українських гетьманів, Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, багатьох подвижників, творців держави.

Я закликаю до пильності та єдності у відстоюванні національних інтересів і перш за все – державності української мови. Пам’ятаймо слова великого гетьмана Івана Мазепи «През незгоду всі пропали. Самі себе звоювали». Ніколи, нікому, ні за яких умов і обставин не віддамо і частки української землі і душі ворогові. Крим – це Україна! Донбас – це Україна! Ми з вами, наші діти і онуки – це Україна!

Над колоною ветеранів Руху майорить священне національне знамено – цей прапор був одним із тих, що вперше підняли 30 років тому на полі Берестецької битви.

Передаємо цей прапор Музею слави Руху, щоби кожен мав змогу побачити і вшанувати його. Слава героям України!

Україна понад усе! Слава Україні!

Роман Омельчук, один із засновників НРУ на Рівненщині, Народний депутат ВРУ ІІ-го скликання

Дорогі друзі!

Сьогодні я прийшла на свято зі своїм бойовим побратимом – прапором, із яким пройшла 30-річний шлях виборювання та утвердження Української держави. Вперше цей прапор був піднятий у червні 1989 року на урочистостях із вшанування 300 героїв-козаків, які полягли на полі Берестецької битви. Товариство шанувальників української мови та Крайовий Народний Рух України готувалися до цього заходу заздалегідь: жінки шили прапори, чоловіки готували древка і держаки, хористи розучували Гімн «Ще не вмерла Україна». Все це робилося в умовах суворої секретності, адже в Радянському Союзі за виконання національного Гімну «Ще не вмерла Україна», підняття синьо-жовтого Прапора чи Тризуба передбачалася кримінальна відповідальність.

Дерев’яні древка були завезені у с. Пляшева пізно ввечері, напередодні відзначення 338-ї річниці, і залишені в обійсті надійного чоловіка, який на світанку перевіз їх у схованку край дороги. Дорогою доБерестечка нас зупинила міліція шукали прапорів. Вони зайшли в автобус через передні двері, нічого не знайшли і, здивовані, вийшли через задні двері. Звідки їм було знати, що прапори були сховані під вишиванками, а древка вже чекають на нас біля дороги в умовленому місці?

Я, мабуть, хвилювалася найбільше, коли в автобус зайшла міліція, адже держак для прапора, який мій чоловік Микола Косарєв виготовив для мене (він був із нержавіючої сталі, складався з трьох частин і був схований у чохол захисного кольору), я сховала біля себе між сидінням і стінкою автобуса. Коли автобус доїхав до умовного місця, ми всі вийшли. Лідер Народного Руху Василь Червоній дав команду підняти прапори. Чоловіки почали виймати стяги, надягати їх на древка. Коли селяни побачили національні прапори, почали вигукувати: «Слава Україні!» Тоді ми ще не знали, як відповідати на це гасло, і тому селяни самі відповідали: «Героям слава!»

Нашу колону із розгорнутими прапорами зупинив кордон міліції, яким керував генерал-майор Єрмін. Однак ми прорвалися та пішли на острів Журавлиха, де виднілися козацькі хрести, під якими поховані герої-козаки. Пройшов велелюдний мітинг, виступали В’ячеслав Чорновіл, Василь Червоній, Олекса Новак та інші. Згодом за проведення несанкціонованого мітингу Червоноармійський районний народний суд дев’ятьом нашим активістам присудив штраф.

Закінчився мітинг виконанням Гімну «Ще не вмерла Україна». Його розпочав співати хор Товариства шанувальників української мови під орудою Олесі Міськової. Згодом долучилися голоси інших патріотів, що приїхали на Козацькі Могили, і незабаром над могилами козаків Гімн полинув могутнім стоголоссям. Я дивувалася, звідки люди знають пісню, яка була заборонена упродовж семи десятиліть – витравлювалася із пам’яті кулями, таборами, тюрмами, сибірською мерзлотою? Звідки люди знали всі куплети пісні Павла Чубинського, якщо тексти і ноти були знищені? З‘ясувалося, наші українські патріоти передавали цю пісню з уст в уста, від покоління до покоління, берегли, як святиню, у своїх серцях, бо вірили, що Україна буде незалежною, і будуть майоріти синьо-жовті прапори, і Тризуб стане гербом України! Ось чому наша нація – незнищенна!

У той час ніхто з нас не знав, чим закінчиться наша боротьба за мову, національні символи, за звільнення від совєцького ярма. Адже до розвалу Радянського Союзу залишалося два роки. Більшість схилялася до того, що ми закінчимо так, як наші борці-попередники: в тюрмах, таборах Сибіру. Але тогонезабутнього червневого дня 1989 року, коли над Козацькими Могилами вперше звучав Гімн «Ще не вмерла Україна» і вперше замайоріли національні прапори, я звертала погляд на небо і дякувала Богові, що дожила до такої миті. Ми всі були щасливі, бо гідно вшанували козаків, які відчайдушно боронили Україну і полягли у нерівній боротьбі.

Сьогодні я передаю цей дорогий мені прапор молодому поколінню рухівців. Я буду сумувати за моїм синьо-жовтим знаменом, адже його пошила моя мама. Я пишаюся, що цей прапор був освячений Патріархом Мстиславом (Скрипником) на Козацьких Могилах у 1991 році. А ще тому, що 28 років поспіль на День Незалежності він прикрашав балкон оселі Косарєвих. Водночас я тішуся, що, передаючи цей прапор, я ділюся силою духу зв’язкової Української Повстанської Армії – моєї мами, Лідії Прокоп, а також – моєю безмежною любов’ю до України.

Слава Україні!

 

Мирослава Косарєва, ветеран Народного Руху України та «Просвіти».

 

Пошук

Важливо знати…

160 років від дня народження Івана Франка

Детальніше...

160 років від дня народження Софії Русової (1856-1940), вченого, педагога, громадського діяча, засновниці українських жіночих організацій, члена Центральної Ради

Детальніше...

150 років від дня народження Миколи Василенка,

Детальніше...

145-річчя від дня народження Лесі Українки, видатної української поетеси, громадської діячки

Детальніше...

130 років від дня народження Марійки Підгірянки, української поетеси

Детальніше...

115 років від дня народження Валер’яна Підмогильного, українського письменника

Детальніше...

175 років від дня народження П.Тичини, українського письменника

Детальніше...

135-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МАРІЙКИ ПІДГІРЯНКИ

Детальніше...

Голодомори в Україні

Детальніше...

Битва під Гурбами: довідка про битву .

Детальніше...

Берестецька битва матеріал з Вікіпедії - вільної енциклопедії.

Детальніше...

12 лютого 1945 року під час сутички зі спецзагоном НКВС загинув справжній патріот, борець за волю України Дмитро Клячківський (Клим Савур)
Детальніше...

17 лютого 1892 р. народився Йосиф Сліпий (Коберницький) – митрополит, кардинал і Патріарх УГКЦ. 
Детальніше...

Корисні посилання