100-РІЧЧЯ ПЕРШОГО ЗИМОВОГО ПОХОДУ ДІЄВОЇ АРМІЇ УНР

6 грудня 1919 року почався Зимовий похід Дієвої армії Української Народної Республіки в тилу Збройних сил півдня Росії. Упродовж піврічного рейду центральною Україною тилами спочатку білої, а згодом червоної армії українські бійці зберегли кістяк армії та продовжили боротьбу за державність.

 

Сторінки військової звитяги

ПЕРШИЙ ЗИМОВИЙ ПОХІД АРМІЇ УНР 6 грудня 1919р. – 6 травня 1920р. – рейд військових з'єднань Армії Української Народної Республіки по тилах радянських і білогвардійських військ під проводом генерал-хорунжий Михайла Омеляновича-Павленка.

Після підписання 17 листопада 1919 р. сепаратного договору та перехід Української Галицької армії на бік білих, українські збройні сили фактично припинили вести війну самостійно. Лінія українсько-білогвардійського фронту невпинно зміщувалася приблизно від лінії Брацлав-Ямпіль у західному напрямку до Нової Ушиці-Дунаївців.

У листопаді 1919 р. знекровлена попередніми боями та пошестю тифу (залишилося 8–10 тис. вояків) Армія УНР виявилася затиснутою у "трикутнику смерті" Любар-Чортория-Миропіль в районі Старокостянтинова. На півдні та сході України діяла Добровольча армія, на заході – польська армія, на півночі – Червона армія. Під тиском переважаючих сил противника Армія УНР змушена була відійти на північ, під її контролем залишалася невелика територія в районі м. Любар Волинської губернії. З 29 листопада всі державні інституції УНР перебували в Любарі.

Армія потерпала від епідемії тифу, була знесилена. Уряди Антанти відмовилися пропускати до УНР закуплені за кордоном ліки. Війську бракувало абсолютно всього: бійців, набоїв, медикаментів. У таких умовах продовжувати боротьбу регулярними військ. силами було неможливо. В цій ситуації більшість політичного та військового проводу схилялося до думки, що найкращим рішенням буде скласти зброю перед поляками. Проти цієї ідеї активно виступило двоє найавторитетніших армійських командирів – Василь Тютюнник та Михайло Омелянович-Павленко.

3 грудня 1919 р. уряд УНР випустив відозву до населення, в якій, змальовуючи складну обстановку, запевнив у продовженні боротьби за визволення та заявив, що «тимчасово переходить на інші способи боротьби за нашу державність». Того ж дня на урядовій нараді було вирішено продовжувати боротьбу у партизанській формі.

4–6 грудня 1919 р. в Новій Чорториї відбулася нарада представників уряду та вищого командування армії за участю С.Петлюри, В.Тютюнника, Ю.Тютюнника, М.Омеляновича-Павленка, Є.Коновальця та ін. Вона ухвалила ліквідувати регулярний фронт, вийти у ворожий тил і розпочати партизан. війну разом із повстанськими загонами. Уряд прийняв рішення про від'їзд С.Петлюри до Варшави.

1-й Зимовий похід розпочався 6 грудня 1919р. Боєздатні частини були зведені в 4 групи: Запорізьку (команд. – генерал-хорунжий М.Омелянович-Павленко, згодом – полк. А.Гулий-Гуленко), Київську (команд. – полк. Ю.Тютюнник), Волинську (команд. – полк. О.Загродський) та 3-ю стрілец. дивізію зі Спільною юнацькою школою (команд. – полк. В.Трутенко).

Командуючий армією – генерал-хорунжий М.Омелянович-Павленко, начальник штабу – полковник А.Долуд. Загальна чисельність армії становила бл. 10 тис. вояків (з них боєздатних 3–3,5 тис.) при 2 тис. шабель та 12 гарматах. 50 % загальної кількості складали штаби частин, нестройові частини, обози.

Січові стрільці під командою Є.Коновальця відмовилися брати участь у рейді, оскільки не бачили сенсу в партизан. діях. Частина їх самодемобілізувалася, решта приєдналася до ін. підрозділів Армії УНР.

У грудні 1919 р. – березні 1920 р. українські війська, у тяжких боях знищуючи ворожі гарнізони й окремі військові формування білогвардійців та червоних, пройшли по Єлизаветградщині, форсували Дніпро, зайняли Умань, Черкаси, Канів, Смілу та ін. населені пункти.

Під час походу командування підтримувало постійний зв'язок з урядом і С.Петлюрою. В своїх спогадах генерал Михайло Омелянович-Павленко писав:

«Треба числити, що з 4–5,000-го складу армії принаймні 1/5 були старшини, а 2/5 підстаршини, з них не один мав моральне право заняти місце в рядах старшинства. Армія називала себе народньою, бо вона складалася дійсно із синів народу, не була клясовою, панською силою, як московська Добрармія. Цілком зрозуміло, що армія боролася за те, щоб в Українській Державі «український люд» заняв належне йому місце рівноправного громадянина, а не був обєктом клясових експериментів чи справа, чи зліва. І, дійсно, народ називав Українську Армію «наша армія», «наші козаки» і відносився до них, як до своїх рідних і близьких»… «Для дальших посилок в армії послуговувалися «курєром». Для успішного виконання його доручення досить йому було одногослова «Українець», щоб дістати чуле відношення, хату, добру вечерю й віз із самим господарем за візника».

У квітні 1920 за наказом Головного отамана Армії УНР С.Петлюри війська почали пробиватися на захід, щоб об'єднатися з українськими частинами на польсько-радянському фронті. 6 травня 1920 в районі Ямполя відбулося з'єднання частин Армії УНР. Бойовий склад Дієвої армії УНР Зимового походу на 6 травня 1920 року налічував 4319 осіб, 2100 багнетів і 580 шабель, 81 кулемет, 12 гармат.

За 180 днів Зимового походу армія подолала 2500 кілометрів Житомирською, Київською, Черкаською, Кіровоградською, Миколаївською, Одеською, Вінницькою областями, та провела понад 50 успішних боїв, захопивши значні трофеї та полонених.

Вперше українська армія застосувала партизанські методи боротьби, до того ж із ворогом, який значно перевищував чисельністю та озброєністю. Згодом цей неоціненний досвід успішно застосовувала Українська Повстанська Армія.

Зимовий похід значною мірою сприяв чіткості й твердості позиції української сторони на переговорах, що на той час тривали з поляками у Варшаві.

І нарешті – Армія УНР, яка опинилася перед загрозою цілковитого знищення, зберегла себе, гідно виконала операцію, що піднесло підупалий від поразок 1919р. настрій українського війська. В результаті походу були збережені кращі кадри Армії УНР, а також відновлена надія на вдале продовження боротьби українського народу за свою незалежність. Армія УНР після Зимового походу з’єдналася з українськими військами під проводом С. Петлюри і стала ядром нової, згодом реформованої Армії УНР.

1-й Зимовий похід сприяв поширенню селянських повстань в Україні, показав силу духу і жертовність вояків Армії УНР в боротьбі за державність.

За оцінками воєнних істориків, Перший зимовий похід Дієвої Армії УНР є найгероїчнішою сторінкою воєнного мистецтва періоду української національно-визвольної боротьби 1917-1921 рр., під час якого Українська армія вперше вдало застосувала партизанські методи боротьби.

Була здійснена головна найважливіша мета – збережена Армія.

Усі учасники Першого зимового походу, що повернулися, були нагороджені орденом Залізного Хреста, який у системі відзначень Українського війська посідав "безапеляційно перше місце".

Пізніше в еміграції була створена Орденська рада рицарів Зимового походу.

Література:

1. Омелянович-Павленко М. Зимовий похід. Каліш, 1934

2. Доценко О. Зимовий похід (6.ХII.1919–6.V.1920). К., 2001

На фото:

Генерал Михайло Омелянович Павленко;

Старшини конвою командарма під час Першого Зимового походу армії УНР.


Пошук

Важливо знати…

160 років від дня народження Івана Франка

Детальніше...

160 років від дня народження Софії Русової (1856-1940), вченого, педагога, громадського діяча, засновниці українських жіночих організацій, члена Центральної Ради

Детальніше...

150 років від дня народження Миколи Василенка,

Детальніше...

145-річчя від дня народження Лесі Українки, видатної української поетеси, громадської діячки

Детальніше...

130 років від дня народження Марійки Підгірянки, української поетеси

Детальніше...

115 років від дня народження Валер’яна Підмогильного, українського письменника

Детальніше...

175 років від дня народження П.Тичини, українського письменника

Детальніше...

135-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МАРІЙКИ ПІДГІРЯНКИ

Детальніше...

Голодомори в Україні

Детальніше...

Битва під Гурбами: довідка про битву .

Детальніше...

Берестецька битва матеріал з Вікіпедії - вільної енциклопедії.

Детальніше...

12 лютого 1945 року під час сутички зі спецзагоном НКВС загинув справжній патріот, борець за волю України Дмитро Клячківський (Клим Савур)
Детальніше...

17 лютого 1892 р. народився Йосиф Сліпий (Коберницький) – митрополит, кардинал і Патріарх УГКЦ. 
Детальніше...

Корисні посилання