17 липня 2020 року виповнюється 130 років від дня народження ВАСИЛЯ ТЮТЮННИКА, визначного українського військового діяча, полковника генерального штабу Армії УНР, командувача Дієвої Армії УНР в 1919 році.

Об 11 годині відбудеться покладання квітів до пам'ятника на Дубенському кладовищі.

«…То був той отаман Василь Тютюнник, що запалений духом любові до Вітчизни, згорів, як свічка, на славу історії української» Є. Маланюк

Василь Никифорович ТЮТЮННИК народився 17 липня 1890 року в селянській сім’ї на хуторі Куторжу (Куторжиха, нині - у складі м. Хорол) Хорольського повіту Полтавської губернії (за іншими даними в селі Єньках Хорольського повіту Полтавської губернії).

Закінчив Хорольське 4-класне міське училище, згодом навчався в Тифліському військовому училищі, яке закінчив по 1-му розряду в серпні 1912 року. Під час навчання був визнаний одним з кращих стрільців з револьвера та гвинтівки. Після закінчення навчання підпоручник Василь Тютюнник розпочав службу в 25-му Сибірському стрілецькому полку імені генерала Кондратенка в Іркутську.

У складі цієї військової частини брав участь у Першій світовій війні, очолюючи з жовтня 1914 року кінну розвідку полку. Згодом призначається командиром батальйону 25-ї Сибірського піхотного полку. Брав участь у боях з німцями в Польщі та Білорусії. У 1915 - 1916 роках певний час виконував обов’язки старшого ад’ютанта штабу корпусу (посада - капітан Генерального штабу). Набутий досвід штабної роботи стане в нагоді при подальшій службі українського військовика. Закінчив службу у складі російської армії у званні підполковника і командира свого полку.

Після початку Української революції працював у складі Української ради 2-ї армії Західного фронту, був обраний головою цієї ради. Навесні 1918 року повернувся в Україну і в березні 1918 року був призначений помічником начальника розвідчої частини оперативного відділу Генерального штабу УНР, в подальшому продовжив службу у складі Армії Української Держави.

Брав участь у діяльності військового українського товариства «Батьківщина», заснованого у квітні 1918 року в Києві українськими старшинами з «Братства Самостійників». Товариство провадило активну культурно-освітню діяльність серед українських військовиків і фактично знаходилося в опозиції до гетьманської влади, а в листопаді 1918 року члени товариства приєдналися до антигетьманського повстання.

Василь Тютюнник підтримав антигетьманське повстання і 15 листопада 1918 року був призначений начальником оперативного відділу штабу Дієвої армії УНР . Наказним отаманом військових сил Директорії був призначений генерал Олександр Осецький, а начальником штабу – полковник Андрій Мельник. Однак обидва військовики займалися переважно політичними питаннями.

Василь Тютюнник, виконуючи обов’язки помічника начальника штабу, фактично узяв на свої плечі усю роботу по організації та керівництву військами під час антигетьманського повстання. Про це в спогадах згодом писав генерал армії УНР Микола Капустянський: «Більша частина праці по організації повстання і по керуванню військами в цей тяжкий період лягла на нього (авт. - В.Тютюнника). Молодий старшина величезної енергії і працездатності, шляхетного честолюбства, дуже рішучий і настирливий, рідкої чесності і некорисливості». Фактично на ньому трималося керівництво армією УНР.

14 грудня 1918 року війська Директорії урочисто ввійшли в Київ. Молодий український старшина Василь Тютюнник був підвищений Директорією в отамани. 31 грудня 1918 року отаман В.Тютюник був призначений 1-м помічником начальника штабу Дієвої армії УНР (в той період виконувала і завдання Генерального штабу), а з 22 січня 1919 року обіймав посаду помічника начальника штабу Дієвої армії УНР. Василь Тютюнник залучає до штабної роботи низку талановитих офіцерів-штабістів, серед яких відомі в майбутньому українські військовики генерали Володимир Сінклер та Микола Капустянський.

Саме в цей період ад’ютантом В.Тютюнника став Євген Маланюк, який в подальшому стане відомим українським письменником, літературним критиком, громадським діячем, у своїх спогадах відтворить імена відомих військових діячі періоду визвольних змагань, зокрема Василя Тютюнника.

У перші місяці 1919 року війська Директорії УНР зазнавали поразок у другій більшовицько-українській війні. Було втрачено Лівобережну та Південну Україну. У квітні-травні 1919 року більшовики займають більшу частину Правобережжя. Наприкінці травня 1919 року українська армія вела одночасно бойові дії проти Червоної армії, білогвардійських та польських військ. У цей період Тютюнник розробив план прориву українських військ у напрямку Проскурова. 1 червня 1919 року розпочалася «Проскурівська операція», внаслідок якої українські війська вибили більшовицькі війська з Проскурова, Камянець-Подільського і звільнили частину Поділля.

Військові поразки Дієвої Армії УНР в першій половині 1919 року призвели до кадрових змін серед військового командування. Було усунено від влади наказного отамана О.Осецького та начальника штабу А.Мельника. 27 липня 1919 року отамана Василя Тютюнника було призначено командувачем Дієвої армії УНР. Водночас йому було присвоєно звання генерала-хорунжого.

У серпні 1919 року В.Тютюнник очолив Східну групу об’єднаних армій УНР та Української галицької армії. Українським військам вдалося вибити більшовиків з Вінниці та Жмеринки.

Тютюнник був прихильником рішучих дій, ризикованих, нестандартних рішень, виступав за ведення бойових дій до останньої можливості. Був видатним полководцем УНР, одним з небагатьох, хто вмів мислити масштабно, моделюючи воєнно-політичну ситуацію на ближню та далеку перспективи. На жаль, його пропозиції часто просто ігнорувалися.

У травні 1919 року з південного сходу розпочався наступ на Лівобережжя білогвардійських військ Антона Денікіна. Тютюнник був одним з небагатьох українських діячів, хто розумів небезпеку будь-яких переговорів з білогвардійцями, вимагав чіткої протидії цьому небезпечному противнику. Критично сприйняв командувач і появу в українських частинах державних інспекторів – представників уряду УНР (фактично партійний інспекторат), які створювали фактичне двовладдя у військах.

«Військову працю він розумів і любив, - згадує генерал М.Капустянський, - мав громадську мужність і міг твердо висловлювати свою думку хоч чортові у вічі. Палкий патріот. Головною хибою його була властива йому гарячковість, а в запальності - зухвалість, різкість і зайва прямолінійність. Політики не любив… Багато енергії поклав на боротьбу з отаманією та інспектурою і проводив цю боротьбу рішуче, твердо і безбоязно…»

Саме через інтриги у вищому військовому керівництві 8 вересня 1919 року отаман В.Тютюнник усунутий з посади командарма і зарахований до резерву. Новим командувачем було призначено полковника Володимира Сальського, давнього опонента В.Тютюнника.

У цей відповідальний період української історії, коли українська армія при нестачі озброєнь та амуніції, епідемії тифу, відсутності міжнародної підтримки змушена була вести боротьбу на три фронти, вона втратила одного з найталановитіших командувачів.

Подальші військові поразки української армії від білогвардійців робили катастрофу неминучою.

5 листопада 1919 року з особистого наказу С. Петлюри знов повернувся на посаду командувача Армії УНР. «Занадто він був патріотом і вояком, - згадував Євген Маланюк, - щоб одмовитись від обов’язку. Україна була для нього дорожче за життя, і він переступив через свою ображену амбіцію, вибачивши тим сліпим, що кидали в нього брудом ще недавно». Василь Тютюнник розпочав організацію оборони проти білогвардійців.

Однак армії вже не було. Українське військо було знекровлено боями та епідемією тифу. Число боєздатних вояків катастрофічно зменшувалося. Більшість вояків були хворі на тиф або поранені. Частина отаманів перейшла на бік більшовиків. Генерал УНР О.Удовиченко згадував: «Шлях відступу Української армії являв собою жахливу картину. На возах везли тисячі хворих на тиф, прикритих тільки дірявими шинелями. Тяжко хворих залишали на опіку селян, але й самі селяни часто цілими родинами лежали в тифу. Військові частини зменшилися у своєму складі, у сотнях залишилось від п’яти до десяти бійців, а полки доходили до 50– 60 багнетів. Крім того, УГА відмовилася воювати проти білогвардійців, а рух Армії УНР стримував сам Головний отаман, який прагнув до мирного порозуміння з денікінцями».

З 17 по 22 листопада 1919 року уже хворий на тиф Василь Тютюнник керував обороною Проскурова від денікінців. Але фактично з 21 листопада 1919 року почався фактичний розвал фронту та втеча багатьох державних діячів і штабних працівників УНР за кордон.

Однак ті козаки та старшини, хто були ще живі, були готові йти до кінця. «Фізичні сили Української армії були остаточно зломлені, але дух був твердий. – згадував О.Удовиченко. - Рештки бійців, хоч і були босі й голодні, але вирішили не здаватися на ласку ворога, а битися до останнього».

4 грудня генерал Тютюнник, щоб зберегти військо, разом із полковником Є.Мєшковським розробляє унікальну військову операцію, яка отримала назву Зимовий похід. Залишки українських військ мали розпочати рейд тилами білогвардійців та більшовиків на територію Великої України. План отримав підтримку Симона Петлюри і 6 грудня 1919 року українське військо на чолі з отаманом М.Омельяновичем-Павленком вирушило в героїчний Перший Зимовий похід.

Віддавши останнє розпорядження при температурі 40 градусів Василь Тютюнник впав у непритомність, у важкому стані був перевезений на територію, зайняту польською армією. Командувач Дієвої армії УНР помирає у військовому шпиталі м. Рівного 19 грудня 1919 року від розриву серця (тромбозу коронарних судин – ускладнення, спричиненого тифом).

Поховання командувача було скромним. «…Одягли в той самий френч (темно-зелений), - згадував Євген Маланюк .- єдиний (у Командувача Армії), який всі пам’ятають, в якім був за Центральної Ради, за Гетьмана, за Директорії, за головного Отамана. На труні – крива шабля в сріблі, – єдиний люксус (це був мій адьютантський подарунок, – з тією шаблею я перебув Ішу світову війну. – прим авт.) в Отамана – і славнозвісна сіра смушкова шапка, – також подарунок (здається, від повстанців).

Вохка сальва в морознім повітрі.

Потім – простий дубовий хрест…»

Похований на міському цвинтарі у м. Рівне.

Напевне, з ініціативи К.Вротновського-Сивошапки, полковника Армії УНР, що в 1920-х роках був головою батьківського комітету Рівненської української приватної гімназії, на могилі генерала на кошти учнів української приватної гімназії в 1930 році було споруджено пам'ятник (реставрований у 1992 році). У 2001 році на будинку Рівненського військового шпиталю, де помер В.Тютюнник, було встановлено меморіальну дошку.

Поет Євген Маланюк писав: «Це був, безперечно, найвидатніший старшина і полководець український, що створив республіканську армію України, який керував нею аж до здобуття Києва 1919 року, який був потім заходами «демократів» духу і розуму усунений від праці, а в трагічний момент початку останньої катастрофи 1919 року покликаний знову. То був той отаман Вас. Тютюнник, що, запалений духом любові до Вітчизни, згорів, як свічка, на славу історії української, - людина, про яку ще багато напишуть історики і поети. Людина, яка для свого часу, для наших сумних днів була своєю величиною неспівмірною, незрозумілою, навіть чужою, як усі видатні українці нашої трагічної історії».

Петро Куделя, директор Рівненського НВК «Колегіум», голова Громадської організації «Суспільно-культурне товариство «Забужжя», член правління обласного товариства «Просвіта» ім. Т.Шевченка


Пошук

Важливо знати…

160 років від дня народження Івана Франка

Детальніше...

160 років від дня народження Софії Русової (1856-1940), вченого, педагога, громадського діяча, засновниці українських жіночих організацій, члена Центральної Ради

Детальніше...

150 років від дня народження Миколи Василенка,

Детальніше...

145-річчя від дня народження Лесі Українки, видатної української поетеси, громадської діячки

Детальніше...

130 років від дня народження Марійки Підгірянки, української поетеси

Детальніше...

115 років від дня народження Валер’яна Підмогильного, українського письменника

Детальніше...

175 років від дня народження П.Тичини, українського письменника

Детальніше...

135-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МАРІЙКИ ПІДГІРЯНКИ

Детальніше...

Голодомори в Україні

Детальніше...

Битва під Гурбами: довідка про битву .

Детальніше...

Берестецька битва матеріал з Вікіпедії - вільної енциклопедії.

Детальніше...

12 лютого 1945 року під час сутички зі спецзагоном НКВС загинув справжній патріот, борець за волю України Дмитро Клячківський (Клим Савур)
Детальніше...

17 лютого 1892 р. народився Йосиф Сліпий (Коберницький) – митрополит, кардинал і Патріарх УГКЦ. 
Детальніше...

Корисні посилання