Як створювалося товариство шанувальників
української мови імені Тараса Шевченка на Рівненщині?
У вересні 1988 року у палаці культури «Хімік» зібралася ініціативна група із 20 осіб, які вирішили створити товариство на захист української мови. Поштовхом послужили зусилля на тему мови на сторінках молодіжної газети «Зміна» А ще конкретніше – стаття Євгена Шморгуна про стан української мови у Радянській Україні.
А якщо глибше копати, то нас-українців, пробудив вибух у Чорнобилі. Найперша здригнулася наша духовна столиця і опора – Львів. Звідти пішли імпульси всією Україною.
Ми таки створили товариство і присвоїли йому ім᾿я великого Кобзаря. Це він зберіг нашу українську націю від загибелі, поставивши на її сторожі Слово. Назву імена найактивніших ініціаторів: Василь Червоній, Олекса Новак, Мирослава Косарєва, Ірина Міськова, Іван Кур᾿янік, Юрій Велігурський, Микола Вельгус та інші. Серед них поталанило бути і мені.
Перші наші засідання викликали тривогу і страх у партійних органах. До нас приходили на щотижневі засідання, нав᾿язували свою волю, щоб товариство називалося спілкою, об᾿єднанням, клубом і т.і. Коли ми не пристали на компартійну думку, нас просто вигнали з палацу.
Ми почали збиратися на квартирах: найчастіше у мене (бо в центрі), у Голенків, Велігурських, а як було тепло – в парку, сквері, будь-де. Комуністи отямилися, що нас не зупинити, тому й вирішили офіційно опікуватися створенням товариства, обравши оргкомітет, розробивши статут.
Від початку діяльності головним пунктом нашого статуту було надати українській мові статусу державної. Це викликало шалений супротив. Навіть свої пасували, готові були йти на двомовність, аби нас офіційно визнали. Однак наше ядро на цей компроміс не погодилося. В органному залі мала відбутися установча конференція товариства. Щоб дістати перепустку, мені довелося тричі йти на поклін до парторга Макарової, яка курувала дошкільні заклади, хоч я ніколи в партії не була.
Товариство було створено, офіційним головою став Святослав Мельничук. Однак наша ініціативна група діяла автономно. Потужною підтримкою виявилася група хлопці з «Рівнеазоту» – Антон Ткач, Володимир Сорока, Віктор Данилов.
До ради установчої конференції Товариства української мови були обрані люди, які дійсно вболівали за долю України та української мови. Це – Євген Шморгун, Йосип Пацула, Гурій Бухало, Василь Червоній, Андрій Ситай, Григорій Дем᾿янчук, Каленик Шульжук, Святослав Мельничук, Ярослав Ткачук, Роман Василишин.
На першій обласній конференції ТУМу було прийнято ухвали:
- Про відновлення національно-лінгвістичної назви міста Рівного.
- Про встановлення пам᾿ятного знака на місці спорудження пам᾿ятника Тарасові Шевченку.
- Про розширення сфери вживання української мови.
Величезну роль у становленні товариства відіграв їх голова Борис Степанишин, котрий очолював «Просвіту» від 1989 до 1995 року. Завдяки йому багато імен наших діячів літератури, культури прозвучали по- новому: Михайло Грушевський, Іван Мазепа, Іван Лгієнко, Василь Стус, Микола Хвильовий, Микола Зеров, Лесь Курбас, Микола Куліш та інші.
Силами Рівенського відділення спілки письменників України встановлено і освячено пам᾿ятник першій українській книзі – Пересопницькому Євангелію.
Почалося відзначення подвигу козаків Берестецької битви.
Слід відзначити велику роль у діяльності товариства хору «Просвіта» під керівництвом Ірини та Лесі Міськових.
Ми організували до дня народження Т.Шевченка панахиду у Свято-Успенській церкві на вулиці Шевченка, звідти з портретом Кобзаря йшли відкрито тротуарами до парку Шевченка. Там, біля його погруддя читали вірші, співали пісні на слова поета.
Наступний крок – вечір, присвячений Шевченкові у Будинку піонерів (тепер належить єпархії Київського патріархату). Далі ми почали збирати підписи на підтримку державного статусу української мови.
З перших днів утворення товариства виникла думка спорудити у Рівному пам᾿ятник великому Шевченку.
Завершилася наша боротьба Всеукраїнським з᾿їздом у Києві і офіційним створенням товариства української мови імені Тараса Шевченка.
Із жовтня 1992 року на черговій конференції ТУМ вирішено іменувати «Просвітою» із правами правонаступництва організації «Просвіта», яка з перервами існувала до 1938 року.
Це лише деякі нотатки періоду становлення товариства. Далі були два десятки років відродження національних основ українства.
Проте боротьба за Україну, її мову, свободу, навіть за існування українського народу ще не завершилася. А ніби ми стоїмо на полі бою за наше життя, славу, культуру, землю і чекаємо смерті. Та ні, братове, не падайте духом, вставайте, хто живий, бо ніхто нас не захистить, окрім нас самих.