Рівненське обласне об᾿єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка

Основна мета діяльності «Просвіти» – утвердження української національної ідеї, державної української мови, розвиток нашої культури, відродження історичної пам'яті, формування національної свідомості та піднесення духовності і добробуту українського народу.

 

70-річчя битви під Гурбами.

22 квітня багато просвітян Рівненщини  взяли участь у традиційному вшануванні пам'яті героїв бою під Гурбами – відважних бійців Української Повстанської армії.

Захід було проведено за активного сприяння члена правління РОО Просвіти, депутата обласної ради Олександра Андріюка

Керівники Рівненської обласної ради та обласної адміністрації, районних рад та адміністрацій, депутати обласної та Верховної рад поклали квіти до перепохованих могил загиблих.


Під час заходу були проведені божественна літургія у Свято-Воскресенському монастирі на Повстанських могилах, панахида на братських могилах повстанців, яку здійснив собор священників Рівненської єпархії на чолі із архімандритом  Рівненським і Острозьким Іларіоном.


По завершенню відбулося театралізоване дійство, в основі якого реконструкція бою українських повстанців з частинами НКВС 1944 року, яку організував меценат, депутат обласної ради Віктор Кривун.


Завершилися заходи концертом-реквіємом, який організував громадський діяч Роман Яворський.

 

Довідка про битву під Гурбами

 

Про УПА сказано й написано багато, але до кінця її феномен незбагнений і досі, особливо те, що в лавах повстанців було багато молоді. У наш час буває важко зрозуміти жертовність десятків тисяч юнаків і дівчат, котрі в розквіті сил йшли на вірну смерть задля національної ідеї.

В УПА панувала сувора військова дисципліна; проведення військових операцій чи рейдів регламентувалися наказами Головного військового штабу УПА і відповідним чином документувалися; було вироблено та впроваджено стратегію й тактику збройної боротьби, українські військові відзнаки та нагороди. УПА мала гідне подиву (як стверджували німці та НКВС) сучасне на той час озброєння.

УПА, чисельність якої на кінець 1943 — початок 1944 років становила 100 тис. вояків, успішними рейдами перейшла радянсько-ні¬мець¬кий фронт і опинилася в радянському тилу. На той час вона оперувала відділами чисельністю до бата¬льйо¬ну та полку, в залежності від конкретних обставин.

Найбільше відкрите збройне зіткнення Української повстанської армії з військами НКВС та підрозділами Червоної Армії, які були задіяні у боротьбі проти УПА, відбулося в кінці квітня 1944 р.

Про це дуже скупо розповідає радянська історіографія, не особливо широко ці бої згадують і сучасні українські історики. Про ці історичні події написано, наприклад, таке: «Щоб розправитися з УПА, радянське командування зібрало на відтинку Шепетівка—Рівне—Збараж близько 30 тис. бійців та співробітників НКВС, які 22—23 квітня здійснили наступ на масив Гурбенських лісів. Маючи велику перевагу в людях і техніці, Червоній Армії вдалося розбити з’єднання УПА. Ця перемога далася дорогою ціною: повстанців загинуло — 80, у той час як радянські втрати налічували понад 800 убитими».

І більш нічого, ні перебігу боїв, ні висновків, ні відомостей про загиблих у цих боях. Сьогодні з аналізу матеріалів (звітів відділів УПА, які брали участь у цих боях) можна скласти об’єктивну історичну картину тих далеких гурбенських боїв, що сталися 68 років тому.

Вже за тиждень до Гурбинського бою було відомо, що більшовики готуються до великої акції проти УПА. У зв’язку з тим командування УПА вирішило розкинути відділи на найширшій території, зокрема, за всяку ціну перекинути відділи на східно-українські землі, північну Кам’янець-Подільщину (славутсько-шепетівські ліси, Віниччину, південну Київщину і Холодноярщину).

Східними відділами командував безпосередньо “Ясен”. Майже всі відділи, що вирушили в рейд, були змушені повернути назад, бо на всіх напрямках маршруту зустрілись з сильними частинами радянських військ. Однак в районі обгівсько-гурбинських лісів (район Мізоч, Рівненська область) було підозріло тихо. У ті ліси ворог мав намір зігнати всі відділи і разом їх там повністю знищити. Поволі вороже кільце почало звужуватись навколо пастки.

Зі зведення штабу “Богун” від 22 квітня 1944-го відомо, що радянські війська, які на 21 квітня стояли в населених пунктах біля шосе Кременець—Дубно, дороги Дубно—Мізоч, в населених пунктах: Верхове, Новомалин, Шумськ, Жолобки, вийшли звідти і зайняли населені пункти: Стіжок, Сітари, Марцеліна, Буща, Тартак, Довге Поле, Семидуби, Збитин, Наріїв, Білашів, Дермань, Теремне, Сураж, Обич, Угорськ, що створювали немов нейтральну лінію між розташуванням УПА і радянськими військами. УПА не чинили жодних перешкод в зайнятті цих населених пунктів, бо це входило у плани подальших дій.

День 22 квітня 1944 р., за винятком бою біля Москалівни, де українські війська перемогли, пройшов спокійно.

22 квітня командир “Залізняк”, що йшов на чолі двох сотень повстанців у славутські ліси, звів бій на річці Вілія і відступив. 23 квітня він мав ще один бій і остаточно відступив у Гурбинський ліс. Того ж дня більшовики наступом на дермансько-точевицькі ліси змусили до відступу в сторону Гурб також курінь “Лиха”. В Суражському лісі сотенний командир “Панько” 23 квітня вів бій і також відступив у Гурбинський ліс.

Коли шеф штабу групи ім. “Богуна” “Гриць” переглянув донесення підпорядкованих йому штабів від 21 квітня 1944 р., то прийшов до висновку, що акцію радянських військ треба очікувати з дня на день, що довкола кременецьких лісів уже скупчено багато радянського війська. Командир групи “Богун” друг “Роман”, обдумавши становище, що склалось, дав накази по з’єднанням і, об’їхавши терен, почав планувати опір ворогу.

В битві біля Гурбів брали участь війська з групи “Богун” під командуванням командира “Романа” і групи “Холодний Яр” під командуванням командира “Ясена”. Військами обох груп командував “Роман”. Шефом штабів обох груп на час бою був командир “Гриць”. Оперативним командиром — “Ясен”.

У ніч на 24 квітня командир “Ясен” підготував прорив ворожого кільця. Прорив не вдався. Очевидним ставало те, що 24-го треба буде вести оборонний бій. Уночі, у 1.20 24 квітня командир “Ясен” розіслав накази по куреням зайняти оборону, копати окопи для бійців, вкопувати гармати. Наступ ворога очікувався зі східно-південної сторони лісу, на відтинку сіл Мости, Будки, Гурби. Цей відтинок зайняв курінний “Сторчан”. Відтинок Гурби—Майдан — курінний “Мамай”, відтинок Обгів—Мощаниця—Святе — “Докс” (Семен Котик — “Вир”, “Кожух” (1915—1945 рр.). У 1944—1945 рр. командир куреня групи “Богун” (УПА-Північ), командир з’єднання “Холодний Яр” (УПА-Південь). Командир УПА-Південь (1945 р.), сотник УПА від 24 квітня 1945 р.). Відтинок, що сполучав відділи командирів “Сторчана” і “Докса” зайняв сотник “Яструб” з куреня командира “Лиха”. Дві сотні командира “Романа” зайняли другу лінію на відтинку командира “Сторчана”. В резерві перебували курені командирів “Гриця-Довбенка”, “Бувалого”, курінь “Балабана”, які відпочивали після вчорашніх боїв.

Таким чином, сотня “Андрія” зі зв’язкових відділів командира “Шума”, сотня “Панька” та чота “Чорного” зайняли позиції в західній частині лісу та тримали зв’язок з командирами “Доксом” і “Мамаєм”. З південної сторони лісу біля Гурб зайняв становища охоронний відділ командира “Романа”. Новомобілізованих, цивільне населення й табори відіслано в західну сторону глибини лісу. Одну чоту з куреня командира “Мамая” під командуванням “Ярошенка” вислано в засідку на майданські болота, щоб вдарити по ворогу з тилу...

О 3.30 оперативний командир повідомив, що стан задовільний: бійці окопалися й перебувають на позиціях...

О 6 год. ранку ураганний вогонь гармат, що були окопані в Кудрині й Будках, а також вогонь важких мінометів з табору ворога засвідчив, що наступ червоних розпочався. Зав’язався нерівний бій з більшовиками. Перші атаки піхоти ворога були відбиті, але повстанці зрозуміли, що бій буде впертим...

Атаки червоних усе частішали, але упівці також стояли на місці. Втрати більшовиків збільшувалися щохвилини, усі поля й узлісся були вкриті трупами атакуючих.

Але в атаку йшли все нові й нові лави бійців, командири яких кричали: “Ура”, “За Родіну”, “За Сталіна”, але їх не підхоплювало військо, їхні крики одиноко лунали у лісі. Може, військо, яке складалося з фронтовиків розуміло, що це не ворог, не німець, що це такі ж самі українці, як і вони, але повернути зброю проти  енкаведистів не осмілювалися. Бій розгорівся з новою силою.

З’єднання капітана “Мамая” гідно боронило свої позиції, відбивало ворога, який особливо тиснув з лівого й правого боків моста через р. Замишівку з метою його здобути (цей міст був як неприступна фортеця). Вилазка в тил ворога, яку зробив “Мамай”, форсувавши річку, остаточно відбила у ворога охоту здобути міст. Інші українські з’єднання також не відстають від “мамаївців”. До речі, капітан “Мамай” — родом з Полтавщини. Колишній боєць Червоної Армії. У 1943 р. відомий командир УПА у Вінницькій та Рівненській областях. Був підступно вбитий агентом НКВС. Похований в Чорному лісі Мізоцького району. Населення в знак пошани до командира насипало йому високу могилу з хрестом і написом: “Вічна пам’ять Героям. Спіть спокійно, любий друже”.

Увага всіх згодом була прикута до киплячого вогняного котла: на Гурби. Тут з’єднання командира “Сторчана” відбивало атаки радянських військ, що підійшли до позицій на віддаль 100—200 м. Гучно били кулемети, гранатомети і 4 гармати упівців. З одних тільки Мостів і Тинівки на сторчанівців посунули відділи ворога у 500 і 600 солдатів разом з полковим штабом.

Згодом бій трохи стих. Перший великий наступ повстанцями було з успіхом відбито. Подекуди противник навіть панічно тікав.

Другий великий наступ стався на північ від Гурбів, на відтинку “Яструба”. В бій знову пішла піхота ворога під прикриттям танків. Ворожа кавалерія заходила з флангу. Командир “Яструб” уважно пильнував всі маневри ворога й відповідно перебудовував бойові лави новомобілізованих бійців. Раптом на правому крилі ворог вклинився у оборону війська УПА. Нависла загроза прориву.

Резервний загін “Залізняка” пішов на допомогу, але не встиг... ворог прорвав   оборони. “Яструб” з новомобілізованими бійцями відступив на захід, не маючи змоги повідомити про це з’єднання “Сторчана”. Ворог, упершись у другу лінію оборони, пішов на оточення сторчанівців. Сторчанівці, відбивши чергову атаку, кинулись у відчайдушний контрнаступ, щоб не дати ворогу прорватись далі. Бій став все жорстокішим, перейшов у рукопашний... У ньому гине командир “Ігор” і 20 найкращих бійців. Командир “Сторчан” був важко поранений, проте упівці вирвалися з ворожого кільця. Дещо про командира на псевдо “Сторчан” — він родом з Остріжчени. З 1939 р. в еміграції, у 1942 р. ув’язнений німцями за влаштування друзям втечі з в’язниці, з осені 1943 р. — старшина УПА, в лютому 1944 р. з військом без втрат переходить радянсько-німецький фронт. Улюбленець бійців і командирів. Добрий вояка, мав за собою низку вдалих боїв. Наприклад, 22 лютого 1944 р., попавши в оточення, виривається з нього, здобувши полонених; 19 березня 1944 р. відбиває напад загону НКВС чисельністю 500 осіб, перейшовши до контрнаступу, здобуває 3 “Максими”, 15 коней, та багато іншої зброї; 5 квітня 1944 р. силою двох загонів робить напад на загін НКВС чисельністю 300 чоловік, що стояли в Новомалині, розбиває їх і здобуває зброю.

Ворог, увів великі резерви, знову замкнув кільце оточення навколо сторчанівців, яке вже жодні зусилля не дали можливості прорвати. Командир “Булка” і 40 бійців опинилися в оточенні. Сторчанівці, бачили, що прорватись неможливо, вирішили якнайдовше відтягнути сили ворога на себе, щоб друга лінія мала час зайняти оборону і стати до бою...

Почалась нерівна боротьба... На крики ворога: “Сдавайся, Бандера!” сторчанівці відкрили ще сильніший вогонь... Радянські підрозділи кидаються то в один бік, то в другий, але вогонь сторчанівців не дає можливості прорвати їх оборону... Незабаром постріли стихли... Сторчанівцям не вистачило набоїв. Але живими українські повстанці не здалися... З криком: “Слава!” вони підірвали себе гранатами... Ніхто не здався живим.

Так своїми життями  сторчанівці перегородили ворогові дорогу, не відступивши ні кроку назад. Загинули як герої. Другий великий наступ ворога закінчився...

За цей час було поставлено другу лінію оборони, якої вже не зломили навіть ворожі танки. Щоб забезпечити південну сторону, перекинуто сотню “Андрія” з північно-західної сторони на південь, на Гурбенську гору, яка геройськи трималася цілий день... оборону підсилили також командири “Довбенко”, “Бувалий”, “Балабан”.

Командири “Леміш”, “Кропива”, “Роман” і “Ясен” вирішили прориватися у Дерманський ліс. Це було доручено “Ясену”. Прорив мав робити курінь “Докса”.

Третій, останній великий наступ ворога був безпосередньо на Гурби. Тут радянські війська вирішили за всяку ціну прорватися в середину позицій УПА. Але  повстанці, повні помсти за смерть сторчанівців, сіяли у таборі ворога смерть, не підпускаючи його ближче 300 м до своїх позицій. Знову шалено били кулемети, сіючи навколо смерть.

Ворог посилив свою атаку танками, які відкрили сильний гарматний і кулеметний вогонь. У відповідь вдарили гармати і ПТР-и повстанців. Один танк з гармати підбив командир артилерії «Береза». Це підбадьорило бійців... Згодом з ПТР-а було пошкоджено ще одного танка... Було ясно: ворогові  не вдалося здобути оборонні позиції УПА.

Зведення штабу УПА від 24 квітня було таким: “Втрати ворога за день 24 квітня 1944 р. склали близько 600 осіб убитими, головна кількість жертв припадає на відтинок Грабовець—Гурби, та близько 500 пораненими. З одного тільки Грабовця було вивезено близько 200 осіб поранених... виведено з ладу два танки”.

Втрати УПА складали: понад 80 осіб убитими (60 повстанців загинуло на відтинку Грабовець—Гурби) та близько 40 пораненими. Втрачено на відтинку Грабовець—Гурби: 1 ПТР, 6 кулеметів, 41 рушницю...

Так скінчився день боїв біля Гурбів. Великою ціною сторчанівців було перекреслено плани радянського командування на знищення УПА.

День 25 квітня обіцяв ще запекліші бої. Командир “Роман”, щоб уникнути їх, вирішив прориватися з оточення. Як тільки смерклось, командири почали стягувати свої відділи й готуватись до бойового маршу. Прорив мав відбутися трьома напрямами, де, за даними  розвідки, було найменше скупчення ворожого війська і де ворог найменше чекав  нападу бійців УПА.

Мав бути евакуйований шпиталь. Легко поранені мали долучитись до відділів, а тяжко пораненими мали опікуватися шеф шпиталю “Полтавка” та медсестри. Цивільне населення було поділено на цілий ряд груп, до яких було долучено добрих провідників. Ці групи мали різними шляхами прориватися з оточення. До війська їх було неможливо долучити, бо тоді воно втратило б боєздатність, а майбутнє обіцяло ще важчі бої...

Табір мав бути згорнутий, усе, що не бралось в дорогу, мало бути поховане. Коли все було готово, військо рушило в дорогу.

Зранку 25 квітня відділи швидкою атакою в різних напрямках прорвали кільце військ НКВС і Радянської армії. Перша група упівців пішла просікою попід р. Понурою на Суражські ліси й спокійно дійшла до місця нового призначення.

Друга й третя групи, що спочатку йшли разом, потім розійшлися кожна своєю дорогою і мали з боями прориватися з оточення...

Основні сили йшли у північному напрямі в точевицько-дерманські ліси. Заглибившись у тили ворога, біля с. Бущі знову дійшло до цілоденного бою. Боротьба була дуже завзятою.

Першою до Бущі дійшла група, що йшла правим боком лісу. Командиру цієї групи військ розвідка доповіла, що в Бущі є застава ворога в силі 80—100 осіб і танки, що перетяли нам шлях. Вихід залишався тільки один: прорив. Ударній групі “Кузьмича” з’єднання командира “Бувалого” було доручено розчистити шлях для війська.

Перша група повстанців, перейшовши міст, почала оточувати село. Почулись перші постріли, а далі серії з кулеметів... зав’язався вуличний бій, що вимагав особливого уміння... “Кузьмич” був майстер такого бою... будинок за будинком переходить до рук повстанців і ворог відступає...

На допомогу загонам радянців знову прийшли танки. “Кузьмич” почав готуватися до бою з танками... У цей час від другої групи, що йшла іншим шляхом і також досягла Бущі, вступили у бій загони “Лютого” зі з’єднання  сторчанівців, “Міші” зі з’єднання “Мамая” та один загін з’єднання “Довбенка”, який, знищивши ворожу заставу, зайшов ворогові в тил і вдарив по ньому.

Командир “Веремія” з ПТРа підбив радянський танк. Бійці “Кузьмича” закидали Т-34 гранатами. Другого танка пошкодили бійці загону з’єднання “Довбенка”. Їх удар з тилу був дуже вдалим і дошкульним... Ворог відступив. Шлях до відходу було розчищено: бійці УПА вирвались і з цієї пастки з найменшими втратами.

Спроби знищити повстанців у кременецьких лісах закінчились повною поразкою ворога.

У вечірньому повідомленні штабу групи від 25 квітня 1944 р. йшлося, що втрати ворога у Кременецькій операції склали біля 900 чол. убитими та стільки ж пораненими. Упівцями було здобуто 6 кулеметів, 2 міномети, багато амуніції та мін, знищено 4 танки...

Втрати УПА склали 136 бійців убитими.15 важкопоранених, яких санітари не встигли евакуювати з поля бою у жахливий спосіб 25 квітня добили енкаведисти. 75 поранених вдалося врятувати. Енкаведистами було вбито біля 100 осіб цивільного населення, яке ховалося від терору й мобілізації ворога.

Мордуваннями поранених і цивільного населення ворог збудив ненависть місцевого українського населення і подальше бажання боротися.

Великої шкоди нанесла ворожа агентура всередині відділів. Більшовицькі агенти підступно вбили командира “Мамая”, сотника командира “Грома”... вони вносили в повстанські ряди розлад, дезорієнтацію і паніку...

В боях відзначилися: сотник “Бурлаченко”, який в’язкою гранат знищив ворожий танк, сотник “Байда”, сотник “Ворон”, курінні “Довбуш”, “Міша”, “Балабан”, “Гірчиця”, “Компанієць”, які вміло керували відділами і по-геройськи боролися.

Ігор ВІТИК

 

 

P.S. Після Другої світової війни ООН було створено Міжнародний військовий трибунал, щоб покарати злочинців. Його засідання відбувалися з 20 листопада 1945 р. по 1 жовтня 1946 р. Використовуючи своє становище, СРСР передав слідчій комісії трибуналу 26 томів із підібраними матеріалами, в яких звинувачувалися ОУН і УПА. Слідча комісія трибуналу вивчила не тільки матеріали, надані більшовиками, а й усі документи німецьких архівів. Висновок був такий: УПА не була у війні ворогом людства, а, навпаки, воюювала проти нацизму, боролася за незалежність своєї держави — України. Відмову про визнання УПА агресором було затверджено відповідною резолюцією Генеральної Асамблеї Організації Об’єд¬наних Націй 11 грудня 1946 року.

Джерело: http://www.personal-plus.net/483/9376.html

Щиро вітаю Вас із світлим святом Воскресіння Христового!

Дорогі друзі!

Щиро вітаю Вас із світлим святом Воскресіння Христового!

Святий Великдень несе нам

довгоочікувану радість, дарує надію,

поселяє спокій у серцях, укріпляє віру

та живить душу.

Нехай ця радісна подія об’єднує всіх

нас вірою, утверджує на добрі діла

для блага України.

Зичу Вам гарного настрою,

відмінного здоров’я, сімейного

затишку, незмінного успіху та

здійснення усіх задумів. Нехай Божа

милість та благословення оросять

ваше життя, а мир, любов та злагода

запанують у Вашій оселі.

 

З повагою

Павло  МОВЧАН

"На злобу дня"

Лист братові в Росію

 

Усім українцям Росії присвячується

 

Ну, здравствуй, братец. Как твои дела?

Уже давно не виделись с тобою.

Тебя судьба в Россию унесла,

Мы много лет разделены судьбою.

 

Ти чуєш, брате, вже у нас весна

І сонце зігріває землю зранку.

Скажи, брат, а на Півночі твоїй

Хіба так пахнуть трави на світанку?

 

Весна все ближе каждый день и час,

И журавли летят на Украину.

А как нам разорвать ту пуповину,

Что крепко-крепко связывает нас?

 

В нас замість жита - танки на полях.

А чоботи твого «великороса»

Вже топчуть чисті українські роси.

Чи в нас з тобою не одна земля?

 

На сердце, брат, кручина и печаль.

Спрошу тебя: «Так кто ты на чужбине?

Татарин, украинец иль москаль,

«Великоросс» иль все же украинец?

 

Тепер в тебе до «карлика» любов...

Чи пам'ятаєш ти про те мій, брате,

Чия тече у твоїх жилах кров

І звідки родом твої батько й мати?

 

 

Ведь мать твоя, когда была в гостях,

(Веселая татарка озорная!)

Когда «Червону руту» подпевала,

То вспоминала Крым чуть-чуть грустя.

 

Твій батько - українець, дядько мій,

Життя поклав за волю і свободу.

А ти тепер на Півночі своїй

Якого, брате, племені і роду?

 

Скажи, брат, сколько надо бед и горя

И крови сколько нам еще пролить,

Чтобы понять - не нужно братьям спорить,

А братьям нужно только в мире жить'?!

 

Ти чуєш, брате, - влітку приїжджай.

Бери синів - гайда на Україну!

Бо це - ти чуєш? - НАША Батьківщина,

І УКРАЇНЕЦЬ ти - не забувай!

 

Микола Прокопюк, с. Тучин, 2014 рік

 

Наталія Сосюк,

член правління Рівненського ОО ВУТ «Просвіта»

 

Душа України

 

Сонце в огромі неба

Дзвонами ув імлі

Вічність мирує, бо треба

Душу підняти з землі.

 

Віра в обіймах світу,

Зболена від забуття,

Молиться рідному цвіту

На вишиванках життя

 

-  Доле! в долонях Божих

Свічку кому несеш?

-  Дітям, на Ангелів схожих,

Щоб дух України воскрес!

 

Досить на власному полі

У манівцях, по стерні

Нишком бродити без волі,

Жалем ятрити пісні!

 

Вічна душа України

Зводиться гордо з колін…

Храми в серцях… не руїни!

Небо – духу святий передзвін!

 

Брати

 

Братній гнів – то неправедний біль:

Спопеляє вогнем спересердя,

Ходить тінями й звідусіль

Дикий розбрат таврує осердя.

 

Хто ми є? Звідкіля і куди

Обираємо долю – дорогу?

У безпам’ятстві – в нікуди,

А в непрощенні – у тривогу.

 

Ділять правду вкраїнці – брати,

Чублять душу із Заходу аж до Сходу:

- Гей, Івани, Богдани, Петри…

То якого ж ви племені й роду?

 

До якого ж "коліна", а може, й "п’яти"

Свою пам’ять триножити будете?

Не шматуйте у гніві Вкраїну, брати,

А то й волю свою перегудите!

 

Юрій Журавель,

член правління Рівненського ОО ВУТ «Просвіта»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Творчість Шевченка і духовні вектори розвитку України

Під такою назвою 26 березня 2014 року в Рівненському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти відбулася міжвузівська науково-практична конференція, проведена спільно з Рівненським обласним об'єднанням Всеукраїнського товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка і приурочена сучасному осмисленню феномену Тараса Шевченка, його впливу на формування української нації.

У роботі конференції взяли участь начальник управління освіти і науки Рівненської облдержадміністрації Таргонський Г.М., в.о. рекотра Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти Лавренчук А.О., науковці вишів Києва, Рівного, Острога, науково-методичні працівники Рівненського ОІППО, письменники та журналісти Рівненщини, методисти районних, міських методичних кабінетів, центрів, працівники Рівненської обласної державної бібліотеки, Рівненського обласного краєзнавчого музею, Рівненської Малої академії наук учнівської молоді, педагоги області.

До початку роботи конференції її учасники мали нагоду переглянути мультимедійні слайд-презентації "Вічний як народ" Рівненського обласного краєзнавчого музею, "Пам'ятники Т.Г.Шевченку на Рівненщині і в світі" Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, а також документальні фільми про мандрівку Тараса Шевченка Волинню "Так було". Зацікавили присутніх виставки фоторепродукцій автопортретів Т.Г.Шевченка Рівненського обласного об'єднання Всеукраїнського товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка, видань творів Т.Шевченка минулих століть "Навіки з нами серце і слова пророчі" Рівненської обласної наукової бібліотеки, творів Т.Г.Шевченка та літератури про нього "Пророче слово Кобзаря" бібліотеки Рівненського ОІППО. Особливий інтерес викликав вишитий "Кобзар" літератора Олени Медведєвої та дизайнера Анни Тимошок, якого академік П.Кононенко запропонував подати на відзначення Національною премією України імені Тараса Шевченка.

Відкриваючи конференцію, проректор з науково-педагогічної роботи та міжнародного співробітництва Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, голова Рівненського обласного об'єднання Всеукраїнського товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка Вєтров І.В. закцентував увагу на багатогранності шевченківських заходів, проведених до ювілею Кобзаря в Рівненському ОІППО та в загальноосвітніх навчальних закладах області. За словами Івана Васильовича, обласна конференція є своєрідним підсумком зробленого і виробленням шляхів подальшої співпраці науковців, методистів і педагогів у реалізації планів з відзначення ювілею Кобзаря. Те, як наша країна відсвяткує ювілей письменника, наголосив ведучий, задасть духовні вектори розвитку України у світовому просторі на майбутнє.

Про світову велич і славу Кобзаря розповів, згадуючи приклади з власної участі у багатьох заходах як в Україні, так і за її межами, директор Науково-дослідного інституту українознавства Міністерства освіти і науки України, професор, доктор філологічних наук, академік Української академії наук Кононенко П.П. Кожен народ, зазначив промовець, має свого генія, який уславив ім’я цього народу на віки: для англійців — це Шекспір, для німців — Гете, для українців такою людиною є Тарас Григорович Шевчен­ко. На сторожі пригнобленого українського народу він поставив слово, ним захистив цей народ, показав світові його самобутність і велич, утвердив як націю. Жодній людині, наголосив Петро Петрович, не поставлено стільки пам'ятників, як Т.Г.Шевченку (понад 1500). Його твори перекладені і видані 147 мовами світу. Образ поета втілено в художніх творах, різних жанрів усної народної творчості, в живописних полотнах, творах скульптурного мистецтва. Він живе у наших серцях.

У контексті сьогоднішнього дня запропонував поглянути на ставлення Т.Шевченка до Росії та Польщі перший проректор з навчально-наукової роботи Національного університету «Острозька академія», доктор філософських наук, професор Кралюк П.М. За його словами, в Кобзаря багато можна знайти такого, що пояснює наші реалії і може послужити орієнтиром. Зупинившись на знакових творах Т.Шевченка, в яких особливо виразно проявилася його позиція щодо Речі Посполитої ("Гайдамаки") та Російської імперії ("Сон"), Петро Михайлович показав, що поет піддавав різкому осуду як польських конфедератів, які принесли українцям чимало бід, так і росіян-москалів, які асоціювалися в нього зі злом, насильством, поневоленням. На думку науковця, "Шевченко інтуїтивно відчував, що саме поляки в майбутньому стануть нашими союзниками і подадуть нам руку". Так і сталося: сьогодні "поляки першими визнали нашу незалежність… і сприяють нам у наших євроінтеграційних змаганнях", а названий старший брат прагне знову "загарбать і з собою взять у домовину".

Промову щодо образного втілення концепту національного героя у творчості Тараса Шевченка виголосила Данильченко О.Ю., кандидат філологічних наук, асистент кафедри історії української літератури і шевченкознавства Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Вона зазначила, що відзначення ювілею Кобзаря символічно співпало з буремними подіями у нашій державі, відродженням національної свідомості й гідності, народженням героїв нашого часу. А хто був героєм та антигероєм для Тараса Григоровича? Відповідь на це питання дала у своєму виступі, посилаючись на твори поета, науковець.

Знаковий твір польської Шевченкіани "Українські ночі, або родовід генія" автора Єжи Єнджеєвича презентувала на конференції заступник декана історико-філологічного факультету Міжнародного економіко-гуманітарного університету ім. академіка Степана Дем'янчука, кандидат педагогічних наук Овдійчук Л.М. Роман став доступним рівнянам завдяки М. Борейку, відомому просвітянину, за стараннями якого міська «Просвіта» Рівного перевидала книгу польського письменника до 200-річчя Тараса Шевченка. Роман зацікавив педагогів, оскільки, як зазначає Лілія Миколаївна, його автор глибоко проаналізував становище підневільної України, освітив художнім словом українські темні ночі гноблення вільнолюбної країни і її народу, а також чесно й об’єктивно відтворив постать українського поета і мислителя як самостійника, головним постулатом якого була вільна українська держава.

Пізнавальними для слухачів були розповіді про встановлення пам'ятника Т.Г.Шевченку в Москві до 150-річного ювілею поета та про вшанування пам’яті поета в Америці, запропоновані присутнім письменниками Є.Шморгуном та Віктором Мазаним.

Відзначаючи 200-річчя від дня народження нашого пророка, не можемо не згадати про ставлення Т.Шевченка до Бога, його віру та розуміння Всевишнього, а також про важливу релігійну складову його творів, його слово як християнина, який не міг не жити та дихати Україною. Власні думки з цього питання виклав Варварук Т.А. Прикметно, що вони звучали з вуст не просто вчителя християнської етики Млинівської гуманітарної гімназії, а кандидата богословських наук.

Про звернення до творчості Великого Кобзаря, аналіз культу Т.Шевченка та його інтерпретацію у творчості сучасних письменників йшлося у виступі викладача кафедри української літератури Рівненського державного гуманітарного університету Хомечи Н.А.

Урочистими моментами конференції були виступи бандуристів Михайла Лазарця, учня 9 класу Рівненського обласного ліцею, та Назара Волощука, заступника голови обласного відділення Національної Спілки кобзарів України. Виконані ними твори Т.Шевченка «Мені однаково» та «Думи мої, думи мої…» стали важливим емоційним доповненням виступів промовців.

 

Фотозвіт конференції

Відеоматеріали конференції

Пошук

Важливо знати…

160 років від дня народження Івана Франка

Детальніше...

160 років від дня народження Софії Русової (1856-1940), вченого, педагога, громадського діяча, засновниці українських жіночих організацій, члена Центральної Ради

Детальніше...

150 років від дня народження Миколи Василенка,

Детальніше...

145-річчя від дня народження Лесі Українки, видатної української поетеси, громадської діячки

Детальніше...

130 років від дня народження Марійки Підгірянки, української поетеси

Детальніше...

115 років від дня народження Валер’яна Підмогильного, українського письменника

Детальніше...

175 років від дня народження П.Тичини, українського письменника

Детальніше...

135-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МАРІЙКИ ПІДГІРЯНКИ

Детальніше...

Голодомори в Україні

Детальніше...

Битва під Гурбами: довідка про битву .

Детальніше...

Берестецька битва матеріал з Вікіпедії - вільної енциклопедії.

Детальніше...

12 лютого 1945 року під час сутички зі спецзагоном НКВС загинув справжній патріот, борець за волю України Дмитро Клячківський (Клим Савур)
Детальніше...

17 лютого 1892 р. народився Йосиф Сліпий (Коберницький) – митрополит, кардинал і Патріарх УГКЦ. 
Детальніше...

Корисні посилання