Рівненське обласне об᾿єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка

Основна мета діяльності «Просвіти» – утвердження української національної ідеї, державної української мови, розвиток нашої культури, відродження історичної пам'яті, формування національної свідомості та піднесення духовності і добробуту українського народу.

 

МИКОЛА ОТТОВ. ПРОВІДНИК

18 грудня 2014 року о 13 год. у Рівненській обласні й універсальній науковій бібліотеці відбулася презентація книги дубенського прозаїка, публіциста, члена Спілки письменників України Миколи Оттова «Провідник».

 

У романі йдеться про життя і діяльність національного героя, провідника ОУН Степана Бандеру. Його постать у творі не ідеалізується, лишень помірно висвітлюється у вирі визвольної боротьби від окупантів упродовж свідомого життя героя – Провідника Нації.

Своєю темою роман є актуальним для сьогоденних подій.

 

Книга видана за грошової допомоги  партії Юлії Тимошенко, на пожертвенний кошт мешканців м. Дубна, прихожан УГКЦ «Вознесіння Господнього», Дубенської міської ради (за сприяння секретаря Андрія Хижняка), кошти діаспори США: Євгена Репети, Євстахія Гаврилка, Тетяни Петрини.

 

Микола Оттов  – автор книг «І благословен буде…», «Опале листя», «Вінок терновий», «Провідник». Пише переважно на тему визвольної боротьби ОУН-УПА та про Україну.  Бо вона – вічна і незборима.

Навчання під обстрілами. Як примусово «зросійщують» Донецьк

Зі шкільних програм бойовики «ДНР» вилучають все, що нагадує про Україну.

Приміщення одного із класів школи №57 у Донецьку після обстрілу, 1 жовтня 2014 року

Датою заснування Донецька (козацької Олександрівки) є 1779 рік, а не 1889 рік. І місту зовсім не 145 років, як пише керівник «ДНР» разом із «ВІП-біженцем», донецьким міським головою Олександром Лук’янченком. Бо саме козаки, після зруйнування Катериною II Запорізької Січі в 1775 році, заснували в 1779 році Олександрівку та багато інших поселень в нашому регіоні, а не Джон Х’юз, що приїхав сюди аж в 1869 році. Але донецька влада вперто не хоче цього визнавати, ігноруючи ґрунтовні висновки науковців.

Підтвердженням цього також є переписи 1897 та 1910 років, згідно яких на Донеччині проживали здебільшого українці. А починаючи з 1897 року кількість українців невпинно зменшувалась – із 62% до 50,75% у 1989 році. В цей час кількість росіян виросла із 17% до 43,65%, а відсоток школярів, що навчались українською мовою через примусове «зросійщення» зменшився з 79% у 1932 році до 2,3% у 1989 році.

Ось як змінювалось населення на Донеччині за переписами в СРСР:

1926 р.: українців – 61,61%, росіян – 24,67%, (українців та росіян разом – 86,28%, національних меншин – 13,72%);

1959 р.: українців – 55,6%, росіян – 37,6% (українців та росіян разом 93,2%, національних меншин – 7,8%);

1979 р.: українців – 51,9%,; росіян – 43,2% (українців та росіян разом – 94,1%, національних меншин – 5,9%);

1989 р.: українців – 50,75%, росіян – 43,65% (українців та росіян разом – 94,40%, національних меншин – 5,6%).

Із великими труднощами 1 вересня 1990 року в Донецьку було відкрито перші два україномовні загальноосвітні заклади: школу №65 (із 7 січня до червня 1990 року вона працювала як НЕДІЛЬНА в Донецькому національному університеті), підпорядковану Міністерству освіти, та ліцей при Донецькому тоді державному університеті.

І вже перший перепис населення у незалежній Україні засвідчив збільшення у 2001 році українців на Донеччині (до 56,9%) і зменшення кількості росіян (до 38,2%). Продовжилось відродження шкіл з українською мовою навчання.

У 2013-2014 навчальному році, українською вже мали змогу навчатись 50,5% школярів, а 49,5% – російською. У Донецьку було 20 шкіл із українською, 74 з російською та 56 – двомовних, в яких 29% школярів навчались українською і 71% російською мовами.

Але потім сталося те, що сталося: купка покидьків за участі російських спецслужб розв’язала так звану «Русскую весну». Бойовики незаконно захопили владу, адміністративні приміщення, в тому числі приміщення шкіл, ВНЗ, військових частин. «ДНР» відразу розпочала репресії проти «ворогів» і почала будувати тут «русский мир».

В кінці серпня взялись також і за освіту. 30.08.2014 року з’явився наказ № 1 «Про передачу департаменту освіти і науки Донецької обласної державної адміністрації в оперативне управління Міністерству освіти і науки ДНР». А 01.09.2014 року наказ №2 від Про перепідпорядкування освітніх установ всіх рівнів, типів і форм власності».

Але оскільки військові дії продовжувались, розпочати роботу «передпорядковані» освітні заклади з 1 вересня не змогли: ні ВНЗ, ні школи, ні дитячі садочки. Залишились без роботи і без зарплатні тисячі працівників освіти. А діти на території «ДНР» були позбавлені можливості навчатись.

Хоча бойові дії тривали, 1 жовтня за наказом «міністра освіти і науки» «ДНР» під залпи «градів» розпочато навчальний рік у школах Донецька. Земля здригалась від залпів, а діти із квітами йшли до школи... Прибуло на заняття приблизно 10%. Напередодні «ДНР» простимулювала вчителів – наддала тим, що вийшли на роботу, матеріальну допомогу – по 3 тисячі гривень.

Спроба розпочати навчання в школах Донецька 1 жовтня закінчилась трагедією. Загинув школяр, убито вчителя біології та ще двох людей у школі №57. На зупинці «Поліграфічна» розстріляно автобус: 9 загиблих. Вже 2 жовтня заняття в школах відмінили. Діти сиділи по підвалах, по домівках. Внаслідок влучення снаряду на спортивний майданчик школи №63 двоє школярів убито, п’ятеро поранено.

Поранений внаслідок обстрілів у Донецьку чоловік, 1 жовтня 2014 року
Поранений внаслідок обстрілів у Донецьку чоловік, 1 жовтня 2014 року

 

Взагалі від бойових дій в Донецьку постраждали 163 об’єкти сфери освіти, з них 2/3 шкіл і 1/3 дитячих садків. Сьогодні у шести районах міста, окрім трьох – Київського, Куйбишевського та Петровського, де продовжується дистанційне навчання із-за бойових дій, – діти формально пішли в дитсадочки, а школярі в школу. Наповнюваність класів – менше ніж 40%. Решта виїхали з Донецька за межі «ДНР». У дитячих садках дітей ще менше, всього до 20%. Повернулись у школи менше від половини вчителів.

Як повідомив керівник Управління освіти Донецької міської адміністрації «ДНР» Андрій Удовенко: «Усього в місті працюють 150 шкіл (до війни їх було 158) і 181 дитячий садок. У зв’язку з ситуацією 50 шкіл змушені проводити своє навчання дистанційно. Школярі випускних класів практично всі змушені виїхати, бо не зможуть зареєструватись для зовнішнього незалежного оцінювання 2015 року».

А тим часом на території «ДНР» її влада штампує «закони», «накази», «розпорядження»... Так зване міністерство освіти і науки ДНР 7 жовтня видало накази «Про організацію діловодства в закладах освіти всіх рівнів, типів і форм власності», «Про мову навчання в установах освіти Донецької Народної Республіки».

Перший наказує керівникам усіх освітніх закладів на території «ДНР» до 15 жовтня організувати ведення діловодства російською мовою. І всі вже перейшли на «мову донецьких жителів».

Другий наказ затверджує російську мову як мову викладання, навчання і виховання в усіх освітніх установах, незалежно від рівня, типу і форми власності. Зменшується кількість годин на вивчення української мови та літератури, вилучаються твори національного спрямування.

Наприклад, замість драматичного твору «Бояриня» Лесі Українки запропонували «будь-який інший драматичний твір поетеси. Вилучили вірш «Україна» В.Самійленка, поезію П.Тичини «Пам’яті тридцяти», замість поезії В.Сосюри «Любіть Україну!» запропонувати учням вірш В.Сосюри «Донеччино моя!» і т. д. (Переглянути документ«РЕКОМЕНДАЦІЇ ДНР»)

Із шкільної програми вилучено предмет «Історія України». Предмет «Я і Україна» замінено на предмет «Я і суспільство». З предмету «правознавство» вилучено всі Закони України та Конституцію України.

Одне слово, держави Україна і всього, з нею пов’язаного, у шкільних програмах «ДНР» немає, оскільки «ДНР» вважає, що такої країни, як Україна, нема. Є слово «отєчєство» і введено навіть новий предмет «ЗАЩИТА ОТЕЧЕСТВА».

Обґрунтування: «Учитывая современную социально-экономическую обстановку и с целью усиления роли военно-патриотического воспитания рекомендуется в 2014-2015 учебном году внести изменения в преподавание курса «Защита Отечества». Завдання – підготовка школярів для дій в мирний і воєнний час. Адже  в батальйоні бойовиків «ДНР» «Восток» Олександра Ходаковського – у минулому командира спецпідрозділу «Альфа» СБУ по Донецькій області, – ще влітку сформовано підрозділ з 15-17-річних школярів, які борються з «київською фашистською хунтою» зі зброєю в руках. Навіть фільм про них вже зняли «Молодые герои Новороссии».

Крім того, у 2015-2016 навчальному році школи «ДНР» Донецька будуть переведені на російський стандарт освіти, за російськими підручниками.

Цікаво, що ці рекомендації надіслано в школи 7 жовтня Донецьким обласним інститутом післядипломної педагогічної освіти Донецької облдержадміністрації, який тепер підпорядкований «ДНР».

Щоб зрозуміти, що твориться в «деенерівських» школах, наведу останній наказ «міністра» «ДНР», згідно з яким «з метою виховання духу патріотизму» і «підняття бойового духу» школярів під дулами автоматів Калашникова змусять писати листи убивцям українських військових.

Акція «Листи на фронт» триватиме з 12 по 19 грудня, «деенерівські» директори шкіл, згідно з наказом, повинні «провести роз’яснювальну роботу з учнями» і надати листи у формі трикутників у «Міністерство освіти і науки ДНР». У листах, згідно з наказом «міністра», повинні бути «новорічні привітання» і «теплі слова»… Тобто готується гідне поповнення батальйону «Восток»?

Щодо 11 державних і п’яти приватних ВНЗ, що опинилися у спецзоні «ДНР», то вони практично знищені. Як і 5 науково-дослідних інститутів Донецького наукового центру НАН України, які МОН України евакуювало без приміщень, без майна, без житла для співробітників та й, фактично, без студентів.

Навіть тролейбусні квитки тепер російською
Навіть тролейбусні квитки тепер російською

 

Бойовики «ДНР» змусили власників крамнички «Український сувенір» змінити назву
Бойовики «ДНР» змусили власників крамнички «Український сувенір» змінити назву

 

Галина Мудра, математик, місто Донецьк

Думки, висловлені в рубриці «Листи з окупованого Донбасу», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

За посиланням на Радіо Свобода

ЩИРА ТА ДОВІРЛИВА РОЗМОВА. Презентація нової книги Петра Велесика відбулася у Літературному музеї Уласа Самчука в Рівному.

3 грудня 2014 року, в Літературному музеї Уласа Самчука в Рівному, відбулася презентація книги поезій «Політ стрижа» відомого українського письменника, цьогорічного лауреата літературної премії імені Уласа Самчука Петра Велесика.


Привітати автора із виходом у світ книги прийшли численні шанувальники таланту письменника та його колеги – Борис Боровець, Микола Пшеничний, Михайло Степанюк, Лідія Рибенко, Василь Басараба, Микола та Юрій Берези, Ніна Дворницька, Ростислав Слободенюк, Валентина Люліч, Анна Лимич, редактор книги Євген Шморгун.

На робочому столі Уласа Самчука було розгорнуто виставку книг Петра Велесика – три десятки видань прози, поезії та публіцистики. Звичайно ж, центральне місце на виставці зайняла нова збірка «Політ стрижа». Саме про неї, як про вершинний здобуток у творчості автора, і велася щира та довірлива розмова.

Заслужений працівник культури України, композитор Андрій Пастушенко розповів присутнім про співпрацю з автором – вони спільно написали уже понад сорок пісень.

Разом із викладачем Рівненського державного гуманітарного університету, кандидатом філологічних наук Дмитром Кравцем у заході взяли участь його студенти, які читали поезії із презентованої книги.

Для присутніх грало старовинне фортепіано, біля якого колись збиралися поряд із Уласом Самчуком багато відомих діячів ХХ століття і на якому грала незабутня Олена Теліга. Під його акомпанемент звучали пісні на слова Петра Велесика. Так, зразковий дитячий ансамбль «Лорелей» (художній керівник Лілія Биць, концертмейстер Жанна Рибак) виконав пісню «Щедра осінь». Вокальний ансамбль кафедри хорового диригування інституту мистецтв РДГУ (художній керівник Оксана Дем’янюк) виконав пісні «Два береги» та «Незабудки». А з уст Оксани Денисюк звучали пісні «Циганочка» та «Небесна сотня».

Присутні хвилиною мовчання вшанували пам'ять полеглих за Україну.

 

Інна Нагорна,

завідувач Літературного музею Уласа Самчука в Рівному

 

Презентація книги Зої Дідич «Фіалки тюремних мурів. Повість про Кохання»

27 листопада 2014 року в літературній світлиці Рівненської обласної універсальної наукової бібліотеки відбулася презентація книги Зої Дідич «Фіалки тюремних мурів. Повість про Кохання», що вийшла числом 26 серії «Бібліотечка Рівненської «Просвіти». Книжку підготовлено до друку громадським видавництвом «Азалія» Рівненської письменницької організації за сприяння Костопільської районної ради та районної державної адміністрації. Головний редактор – Євген Шморгун. Технічне оформлення Наталії Романів. Відповідальний за випуск – Володимир Лапсюк.

Серед запрошених – представники Рівненських та Костопільських організацій «Просвіти», «Товариства політв’язнів і репресованих», «Союзу українок», Рівненської обласної організації НСПУ, Рівненського обласного архіву, відділу освіти, філармонії, Костопільської районної державної адміністрації та районного будинку культури, Березнівської районної газети «Надслучанський вісник», Рівненського державного гуманітарного університету, редакції газети «Рівне. Ракурс», телебачення, родина героїні книги – Валентини Ковальчук – сім’я Тимочків, а також друзі та родина Богдана та Зої Дідичів.

Учасники поважного зібрання вшанували пам’ять героїв, полеглих в усі часи, включаючи і наше сумне сьогодення, за волю і незалежність України.

Завідувач відділу обслуговування РОУНБ Наталія Войтович познайомила присутніх із авторкою та надала перше слово редакторові Євгену Шморгуну. Він розповів присутнім про страшні часи репресій, що випали на долю нашого народу, в тому числі і на долю героїні Валентини Федорівни Ковальчук, колишньої вчительки, яка працювала на Костопільщині у 1944 – 1947 р.р. – спочатку в селі Рокитне, потім, за дорученням бувшого завідуючого райвно Чмиря Івана Наумовича, організувала школу в с. Берестовець та вчителювала у ній, навчаючи діток, в тому числі і з навколишніх сіл та хуторів – Нового Берестовця, Головина. Її життя перемолотили жорна політичних репресій, кинувши найкращі роки української патріотки на поталу уральській мерзлоті, на вічну ганьбу Сєвураллагу та бездушного комуністичного режиму, який його породив.

Ось уривок із повісті, що прозвучав під час презентації: «Багато лісу уральського ця українська дівчина випиляла лучковою пилою, порпаючись по пояс у снігу, під московськими штиками. Я щаслива і зараз, і в той час була, що доля послала мені пізнати добро і зло і таким чином взнати ціну життя. Сім довгих років провела я між чужими людьми. В уральських лісах томила я своє молоде життя. Але Господь не залишив мене і там – на моєму тернистому шляху послав мені письменника Володю Чернявського, який, як і я, постраждав за свою безмежну любов до України. Нас відділяли зони, але ми мислили однаково, нас об’єднували спільні мрії і сподівання. Володя писав мені листи, підтримуючи мене у цей важкий для нас час. Ними я жила і дихала. Він не бачив без мене свого життя…П’ять десятків років зігрівають мене його листи, і це тепло супроводжуватиме мене до самої могили…»

Ці листи, датовані 1949 – 1953 роками, Валентина Ковальчук передала перед смертю на збереження Зої Дідич, із заповітом ознайомити з ними широкий загал, особливо молодь, з метою висвітлення історичної правди та виховання у сучасного покоління найкращих рис громадянина України.

Під час презентації Зоя Дідич читала свої поезії, лунали її пісні, покладені на музику костопільським композитором Віктором Зданюком, у виконанні солістки районного будинку культури Ольги Зданюк.

Надзвичайно зворушливо прозвучала улюблена пісня Володимира Чернявського на слова Антіна Шашкевича «Там, де Ятрань круто в’ється» у виконанні Миколи Піддубника – студента кафедри хорового диригування класу старшого викладача, заступника декана з виховної роботи факультету музичного мистецтва інституту мистецтв РДГУ Вікторії Піддубник (концертмейстер Наталія Макієвська).

В обговоренні книги виступили: член правління міської «Просвіти» Євгенія Гладунова, письменники Михайло Степанюк, Ніна Дворницька, заступник головного редактора газети «Надслучанський вісник» Надія Ярмолюк, громадські діячі Микола Вельгус та Богдан Дідич, голова Костопільської міської організації «Союз Українок» Галина Царук, начальник відділу культури Костопільської райдержадміністрації Наталія Петренчук, заступник директора з виховної роботи Костопільської спецшколи-інтернату Олена Гаврилюк, дочка світлої пам’яті Валентини Ковальчук – Надія Тимочко.

Усіх схвилювала інформація про те, що саме у хвилини її виступу (а це була 16-та година 27 листопада) спливала 12-та річниця від дня смерті мами. Воістину душа Валентини Ковальчук була у той момент серед присутніх, тож символічним виглядала передача Зоєю Дідич листів на подальше збереження сім’ї Тимочків. Як і слова авторки, на закінчення устрічі:

«Для нас важливим є те, що мільйони людей – таких, як Валя і Володя, були на цій землі і залишили на ній у спадок прийдешнім поколінням приклад героїзму і жертовності, витривалості і терпіння, душевної краси і людяності, безмірної любові до рідної України і світлого, чистого кохання – великого, як океан…

Як ота фіалка (про яку пише до Валі Володя Чернявський), що пробилася до сонця крізь тюремні мури і серед бруду розцвіла та стала ще красивішою, ще пахучішою, – так кохання безвинно покараних молодих людей, які втратили молодість та зберегли велике почуття, вселяє в нас віру в людину, у незмінність вічних ідеалів добра, любові, на які, з Божої ласки і милосердя, ми завжди маємо сподівання».

…..Ця повість про час, розтопити мерзлоту якого виявилося неспроможним навіть найпалкіше Кохання.

У рецензії Євгена Моргуна на книгу Зої Дідич відзначено: «Твір написано на хорошому художньому рівні, з демонстрацією документальних матеріалів, донесення до сучасників фактів біографії Валентини Ковальчук, цієї непересічної особистості. Книга добре прислужиться справі патріотичного виховання молоді, тому варта того, аби прийти до читача і стати корисною для всіх, хто цікавиться історією та культурою рідного краю та плекає пам’ять про своїх земляків».

Пошук

Важливо знати…

160 років від дня народження Івана Франка

Детальніше...

160 років від дня народження Софії Русової (1856-1940), вченого, педагога, громадського діяча, засновниці українських жіночих організацій, члена Центральної Ради

Детальніше...

150 років від дня народження Миколи Василенка,

Детальніше...

145-річчя від дня народження Лесі Українки, видатної української поетеси, громадської діячки

Детальніше...

130 років від дня народження Марійки Підгірянки, української поетеси

Детальніше...

115 років від дня народження Валер’яна Підмогильного, українського письменника

Детальніше...

175 років від дня народження П.Тичини, українського письменника

Детальніше...

135-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МАРІЙКИ ПІДГІРЯНКИ

Детальніше...

Голодомори в Україні

Детальніше...

Битва під Гурбами: довідка про битву .

Детальніше...

Берестецька битва матеріал з Вікіпедії - вільної енциклопедії.

Детальніше...

12 лютого 1945 року під час сутички зі спецзагоном НКВС загинув справжній патріот, борець за волю України Дмитро Клячківський (Клим Савур)
Детальніше...

17 лютого 1892 р. народився Йосиф Сліпий (Коберницький) – митрополит, кардинал і Патріарх УГКЦ. 
Детальніше...

Корисні посилання